Організація туристично-рекреаційного процесу Закарпатської області
У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм, оздоровлення – що врешті-решт означає здоров’я – є найвищою соціальною цінністю. Тому за останні кілька десятків років у світі поступово зростає значення туризму і рекреації . Це пов’язано в першу чергу із значним ростом доходів населення економічно розвинутих країн, зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення. Люди залишають свої домівки з наміром відвідати нові місця, збагатити себе знайомством з пам’ятками історії, культури і мистецтва. Крім того, індустріальний розвиток цивілізації, забруднення екологічних систем навколо великих промислових районів, збільшення психологічного навантаження на людину через прискорення темпу життя, змушує все більшу кількість людей шукати відпочинок та оздоровлення в поки що екологічно благополучних регіонах світу. Таким чином, у багатьох державах обслуговування рекреантів стало не лише самостійною галуззю економіки, але й життєво необхідною формою задоволення потреб людини.
На сьогодні рекреаційно-туристична галузь в світі є однією з найбільших галузей економіки, яка, за результатами 1998 року, утворила 10,7 % світового внутрішнього продукту і поглинула біля 11% витрат споживачів. За прогнозами Всесвітньої Туристичної Організації очікується зростання міжнародного туристичного руху у світі з 625 мільйонів туристів у 1998 році до 937 мільйонів у 2010, за рахунок чого передбачається збільшення доходів від туристичного бізнесу за цей період з 450 мільярдів до 1100 мільярдів доларів США . [8]
Туризм і рекреація є одними з найбільш вагомих джерел утворення робочих місць і, за прогнозами, створюватимуть 2500 нових робочих місць на протязі наступних п’яти років. Це одна з небагатьох галузей економіки, де залучення нових технологій не приводить до скорочення працюючого персоналу.
У ряді країн державна рекреаційна політика проводиться в рамках регіональних програм економічного розвитку і спрямована на те, щоб розвиток рекреації сприяв піднесенню відсталих районів. Вона допомагає економічному розвитку тих територій, де немає ніяких перспектив розвитку промисловості, забезпечуючи зростання доходів населення і збереження історичного та культурного середовища.
Не залишається в стороні від цих процесів і Україна. З прийняттям у вересні 1995 року Закону України “Про туризм”, а у 2000 році Закону України “Про курорти”, держава зобов’язалася створити сприятливі умови для рекреаційно – туристичної діяльності і таким чином подолати кризову ситуацію, в якій дана сфера опинилась на початку 90-х років. Володіючи величезним природнім потенціалом, Україна усвідомлює необхідність розвитку рекреаційно – туристичної інфраструктури. Відвідавши нашу країну, туристи мають можливість не тільки відпочити і відтворити функціональні можливості свого організму, але й ознайомитись з її історією та культурою, побачити як живуть, працюють і відпочивають українці, почути мелодійні пісні, побачити запальні танці. У них є чудова нагода продегустувати оригінальні страви національної кухні, придбати унікальні сувеніри народних умільців. А головне – знайти щирих друзів.
Разом з тим, кількість рекреантів у 1990-1993 роках зменшилась на 80 % в порівнянні з аналогічними періодами попереднього десятиліття [8]. Цей процес занепаду в значній мірі продовжується і сьогодні, особливо по відношенню до внутрішнього туризму на території України. Більше того, в умовах, коли старі ринки втрачені, Україна, як усі інші країни, повинна вести конкурентну боротьбу як за внутрішній, так і міжнародний ринок.
На міжнародному ринку Україна фактично невідома як країна з розвинутою рекреаційною індустрією (окрім серед представників старшого покоління української діаспори, але і цей імідж фактично згасає). На даний час маркетинг туристичного потенціалу України на міжнародному ринку не проводиться. Будучи однією з найбільших країн Європи, вона не має жодного туристичного представництва за кордоном, не здійснює рекламних заходів і не має запланованих на національному рівні рекламних кампаній для зарубіжного ринку.
Все це, зокрема, стосується і Закарпатської області, яка будучи одним з наймальовничіших куточків держави, має надзвичайно сприятливі умови для розвитку практично всіх напрямків туризму і рекреації.. Тому для визначення можливих подальших пріоритетних напрямків та етапів розвитку рекреаційного комплексу регіону, розробки заходів по їх реалізації необхідно охарактеризувати ті основні перешкоди, що зумовили фактичний занепад галузі у 1990 – 1993 роках і на даний час заважають ефективно використовувати всі сприятливі фактори. Саме вони є причиною різкого зменшення числа іноземних туристів, що сюди приїзджають. Деякі з факторів мають національний характер, деякі стосуються тільки Закарпаття. Усунення чи, принаймні, зменшення цих перешкод вимагає зусиль не тільки від учасників рекреаційного процесу, а й від цілого ряду інших державних та комерційних структур поза цією сферою. Найсуттєвішими перешкодами є наступні :Негативний імідж України в цілому щодо проведення тут відпочинку. Відсутність належної реклами.
Транспортні труднощі, пов’язані з приїздом в Україну та пересуванням по її території. Візовий режим.