Особливості територіальної організації залізничного транспорту (контрольна)

Основними рисами комплексного розвитку економічних районів є:

відповідність районного господарства раціональній пропорційності господарства країни;

найбільш повне, економічно й екологічно виправдане використання всіх районних ресурсів;

раціональна галузева й територіальна структура господарства, яка відповідає природним і господарським умовам;

провідна роль кількох великих і найбільш ефективних у масштабі України галузей;

тісний взаємозв'язок і збалансованість усіх ланок господарства.

Актуальність проблеми комплексного розміщення продуктивних сил зростає. Магістральним напрямом її розв'язання є формування територіально-виробничих комплексів (ТВК), що є взаємо-обумовленим поєднанням органічно пов'язаних між собою підприємств на певній території відповідно до особливостей її ресурсної бази і транспортно-географічного положення, що забезпечують максимум продукції при мінімумі витрат.

Особливо важливими є внутрішні зв'язки виробничого характерові, основа формування комплексові, а саме:

зв'язки, зумовлені використанням різними підприємствами спільної інфраструктури;

матеріально-технічні зв'язки щодо сировини, палива, допоміжних матеріалів, споживання готової продукції;

кооперативні зв'язки між підприємствами, що беруть доля у виробництві тієї чи іншої продукції;

зв'язки комбінування, що грунтуються на послідовній переробці сировини, комплексному її використанні й утилізації виробничих відходів.

За розрахунками проектантів формування ТВК порівняно з ізольованим розміщенням підприємств дає можливість зекономити 10 % території, протяжність комунікацій — на 20, капіталовкладень — на 15—20 %.

Нині особливо важливим є гармонійне поєднання у ТВК інтересів суспільства щодо охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів. Не менш важливим є розвиток у ТВК соціальної інфраструктури, необхідної передумови стабілізації їх трудових колективів забезпечення роботою молоді, виробничих об'єктів робочою силою. Державний підхід до формування територіально-виробничих комплексів може бути запорукою їх ефективного функціонування.

Фактори розміщення продуктивних сил. Закономірності і принципи реалізуються на основі врахування конкретних розумів — факторів розміщення, що впливають на вибір розташування промислових підприємств.

Фактори розміщення можна згрупувати за чотирма напрямами: природно-географічні, демографічні, техніко-економічні і соціально-економічні. Докладне врахування, аналіз і оцінка їх є найважливішою частиною економічного обгрунтування розміщення підприємств.

Природно-географічні фактори включають якісну і кількісну характеристики родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, природно-кліматичні й природно-транспортні умови. Особливо важливий вплив цих факторів на розміщення галузей видобувної промисловості, гідроенергетики, галузей промисловості, що переробляють сільськогосподарську продукцію. Кількісна та якісна характеристики корисних копалин, їх фі-зико-технічні властивості, характер залягання визначають розмір підприємств, методи видобутку і рівень техніко-економічних показників (собівартість, продуктивність праці, фондо- і капіталомісткість, рентабельність тощо).Демографічні фактори: чисельність населення і його розміщення, кількісна та якісна оцінки трудових ресурсів у розрізі областей і районів. Нерівномірність розселення населення зумовлює потребу розміщення промисловості відносно споживача готової продукції, а також оцінки мобільності населення для прогнозування його міграції з огляду перспектив розвитку економічних районів. Ефективне використання трудових ресурсів потребує розміщення виробництва в невеликих і середніх містах і обмеження нового будівництва — у великих. Демографічні фактори найбільше впливають на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисловості (приладобудування, інструментальної, радіотехнічної, електронної, електротехнічної галузей тощо). Розміщення підприємств цих галузей здебільшого залежить від наявності кваліфікованих кадрів.