Територіальний поділ праці — об'єктивний процес розвитку продуктивних сил

4. особливості економіко-географічного положення те¬риторії району обумовлюють формування спеціалізації його госпо¬дарства, характер та рівень розвитку економічних зв'язків;

5. районоутворюючі центри — великі міста-економічні центри з потужним виробничим та інфраструктурним потенціалом. Зона районоформуючого впливу крупних регіональних центрів охо¬плює групу адміністративних областей або територіальне відокрем¬лений анклав в межах економічного району. На Україні такими цен¬трами є Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів, Вінниця, Сімферополь, Житомир та Чернігів;

6. форми територіальної організації виробництва - про¬мислові, інфраструктури (транспортні, рекреаційні) та агропроми¬слові райони, центри, промислові та транспортні вузли, локальні форми територіальної організації господарства регіону;

7. суспільно-політичний устрій (унітарний або федера¬тивний). В Україні суспільно-політичний устрій держави побудова¬но на засадах унітарності, але з певними елементами федерації, зок¬рема, з існуванням внутрішньої автономії для АР Крим;

8. адміністративно-територіальний поділ країни. У ме¬жах економічних, адміністративних та правових механізмів терито¬ріального управління й регулювання в полі адміністративно-терито¬ріального поділу країни функціонують як самостійні суб'єкти гос¬подарювання різних форм власності, так і окремі ланки господарсь¬ких комплексів територій.

Проблеми й перспективи економічного районування

В світлі регіональної економічної політики держави та форму¬вання відповідної їй концепції нового адміністративно-територіаль¬ного устрою країни з усією актуальністю постає питання удоско¬налення економічного районування. Так, у цьому контексті основними проблемними питаннями, які потребують теоретико-методологічного обгрунтування, є наступні.

Питання про ранг бюджетотворної територіальної соціально-економічної системи (ТСЕС) другого рівня. Так, якщо зараз бюдже-тотворною ТСЕС вищого рангу є країна в цілому, де на рівні дер¬жавного народногосподарського комплексу формується бюджет, то бюджетотворною ТСЕС другого рівня є область. Крупний інтег¬ральний економічний район свого бюджету не має. В результаті змін адміністративно-територіального устрою роль бюджетотворної ТСЕС другого рівня може перейти, в різних варіантах

а) до території, яка дорівнює укрупненій області, (охоплює приблизно півтори або дві нинішні області),

б) до території рангу економічного макрорайону.

Можливими є й варіанти незначного зменшення кількості об¬ластей (на 1-4) або ж їх фактичного збереження в існуючих кордо¬нах з незначними змінами, які суттєво не відображаються на сис¬темному рангу обласної ТСЕС.Друге питання стосується теоретико-методологічних та прак¬тичних проблем виділення економічних районів. На сучасний мо¬мент територія Поліського та Південного районів відзначається у цілому не характерною для України взаємною відокремленістю складових територіальних частин. Так, Поліський економічний рай¬он складається з двох територіальне відокремлених анклавів — Во-линсько-Житомирського Полісся та Чернігівщини (Східного Полісся). У них є різними районоформуючі центри - м. Житомир та м. Чернігів. У Південному районі проблематичним є віднесення до нього території АР Крим з особливими передумовами господарю¬вання та своїм районоформуючим центром - м. Симферополь. Східний район, який охоплює територію української Слобожанщини в дійсності за географічним розташуванням є Північно-Східним, а самою східною областю України є Луганська область Донецького району. Проблематичним у сітці районування є положення Кірово-градщини, яка за природно-економічним потенціалом є схожою з Центральним економічним районом, аж ніяк не з Придніпров'ям, хоча й тяжіє до останнього за господарськими зв'язками.

Щодо вказаних питань, то, вирішення першого з них повинно враховувати як національний, так і світовий досвід формування за-гальнодержавного й місцевого бюджетів, адміністративно-територіального поділу територій країн, а також загальноекономічні зако¬номірності функціонування продуктивних сил на різних стадіях циклу виробництва. Зокрема, з точки зору раціонального та еко¬номічно, соціальне й екологічно ефективного використання сукуп¬ного ресурсного потенціалу територій, масштабний ранг нинішньої області, як основної бюджетоформуючої ланки другого рівня, на етапі сталого економічного зростання може стати просто недос¬татнім. В недалекому минулому, зараз та в середньостроковій пер-спективі, тобто на етапі перехідного та трансформаційного періодів за рахунок дії об'єктивних факторів, дійсно формування бюджету території рангу економічного макрорайону є важким, а зважаючи на національні реалії - й неможливим завданням. Проте досвід розви¬нутих країн з суттєвими регіональне диференційованими суспільно-економічними та природно-економічними передумовами господа¬рювання (Німеччина, Росія, Іспанія, Велика Британія тощо) показує, що для економіки, яка ефективно розвивається, оптимальним мас¬штабним рангом бюджетоформуючої ланки другого рівня є тери¬торія, яка дорівнює за площею декільком (як правило 2-3) областям України. Тобто, на стадії подолання в основному кризових явищ в економіці й соціально-економічних процесах, можливим є укруп¬нення бюджетотворної одиниці другого рівня до території, яка б охоплювала економічний район макромасштабного рангу. При цьо¬му всебічне урахування управлінськими ланками таких регіонів конкретно-регіональних передумов економічної діяльності цілісних за природно-ресурсним, соціальним та виробничим потенціалом 8 -10 макрорайонних господарських комплексів надасть змогу в май¬бутньому ефективно вирішити ряд перспективних завдань. Серед них головними є завдання збалансування рівнів соціально-економіч¬ного розвитку як всередині районів, так і між ними, а також докорін¬не підвищення загальної ефективності господарювання в комплексі зі зміцненням в цілому всієї української держави з метою розбудови підґрунтя сталого розвитку країни.