Виробництво взуття в Україні: проблеми і перспективи конкурентноздатності
На думку Олександра Бородині, заступника начальника Управління легкої промисловості Державного комітету промислової політики, голови Ліги виробників взуття, шкіргалантереї, хутряних виробів, при аналізі конкурентоспроможності на ринку України головна проблема полягає у тому, що на ринку присутня велика кількість контрабандної продукції. Коли вирішили порівняти, скільки взуття було ввезено в Україну з Польщі, а скільки відправлено, то виявилося, що у 1996 році, наприклад, українська митниця зафіксувала обсяг поставок з Польщі на суму $192тис., а за даними Української торгової місії в Польщі – на $31 млн. Приблизно таке ж співвідношення було і в 1997 році. Зараз ситуація дещо змінилася, адже якість польського взуття не набагато краща за якість українського, проте ціна на нього вища в зв’язку з вищою вартістю робочої сили у Польщі. Однак продукція з Китаю, де вартість праці приблизно вдвічі менша, ніж в Україні, звісно, набагато дешевша від вітчизняної і тому її продовжують нелегально завозити і успішно реалізовувати.
З нелегально ввезеною продукцією може конкурувати лише нелегально виготовлена. Зараз на верхніх щаблях влади ведуться розмови про детінізацію ринку. Робити це, безперечно, потрібно, проте, вивівши з “тіні” нелегальних виробників взуття, ми одразу ж втратимо цей ринок, оскільки заплатити податки та конкурувати з китайськими виробами українські підприємства не зможуть. Для вирішення цієї проблеми пан Бородиня пропонує встановити контроль над нелегальним ввезенням товарів з-за кордону. До того, як виводити економіку з “тіні”, необхідно покращити роботу митної служби. При цьому він не припускає думки про закритість ринку, оскільки тоді він не розвиватиметься, а має на увазі просто однаковість правил гри для всіх [7].
Для нормальної роботи взуттєвих підприємств потрібно підтримувати і ті, які поставляють їм сировину, зокрема, шкіри. Необхідно, щоб держава взяла до уваги проблему нестачі сировини для шкіряної промисловості. Нові форми сільськогосподарських підприємств все ще перебувають у зародковому стані, а старі – фактично відсутні. Саме тому на час, поки не окріпнуть фермери, необхідно закрити кордони, заборонити вивезення з України шкірсировини, ВРХ та свиней в живому вигляді для того, щоб вітчизняна промисловість змогла завантажити свої потужності. Весною Кабмін прийняв постанову про тимчасову заборону на вивезення з України шкірсировини, проте це лише одна з багатьох проблем, які потрібно вирішувати [8].
7. Необхідні ресурси та умови
Більша частина обладнання на українських фабриках по виробництву взуття закупалося ще за радянських часів. І лише поодинокі підприємства обновили свій машинний парк протягом останніх років. Проте, на думку спеціалістів, резерв у виробників взуття ще є, оскільки у 90-ті роки багато вітчизняних підприємств не повністю використовували свої потужності, і обладнання не зношувалось.
Зараз багато фірм готові купувати взуттєве обладнання, проте через брак коштів вимушені обмежуватись купівлею використовуваного.
Взуттьовики, які були на закордонних фабриках, вважають, що українські фабрики загалом обладнанні не набагато гірше. На обладнанні середнього рівня можна виготовляти модне та високоякісне взуття. Для цього необхідно мати гарні комплектуючі та матеріали.
В Україні є наявною нестача вітчизняних комплектуючих для виробництва взуття. Виробники вимушені імпортувати колодку, яка визначає форму майбутнього взуття, а під неї закуповувати закордоном підошву та підбори.
Лише в останні роки в Україні почали відроджуватися виробники взуттєвих комплектуючих (за Радянського Союзу такі підприємства були, проте з тих пір суттєво занепали). Почали з’являтися нові фірми, але вони поки що не мають достатніх потужностей, щоб забезпечувати галузь.Штучну та синтетичну шкіру в Україні виготовляють у великих обсягах. Проте, за оцінками спеціалістів, у закордонних виробників асортимент набагато багатший. У вітчизняних виробників немає грошей на закупівлю нового обладнання, на якому б виготовлялися сучасні шкірзамінники, тому конкурентоспроможність таких підприємств поки що не дуже висока.
В нашій країні існує 20 підприємств, що виготовляють натуральну шкіру. В 2000 році та у першому півріччі 2001 року працювало лише 13. Порівняно з 1990 роком виробництво шкіри знизилося у 8,5 разів, що зумовлено подорожчанням шкур, а також їх нелегальним експортом. З цих 13 підприємств минулого року стабільно працювали лише 6: ЗАТ “Возко”, яке є найбільшим виробником в Україні (Вознесенськ, Миколаївська обл.) , ВАТ “Світанок ” (Львів), ЗАТ “Чинбар” (Київ), ЗАТ “Шкіряник” (Івано-Франківська обл.), ВАТ “Плай” (Івано-Франківськ) та ЗАТ “Більшовик” (Харків). На цю шістку припадає 95% всієї шкіряної продукції, виготовленої в Україні. Більшість виготовленої шкіри експортується.