Види красномовства та сфери його застосування
Особливої уваги потребує підготовка судової промови. Важливо визначити її предмет, види та функції, специфі¬ку словесного оформлення. Судова промова — це промова, звернена до суду та інших учасників судочинства і при¬сутніх при розгляді кримінальної, цивільної, адміністра-тивної справи, в якій містяться висновки щодо тієї чи іншої справи.
Цікаво, що в одній з праць російського автора П.Сергеіча (Пороховщикова), створеній на рубежі ХІХ-ХХ ст. («Искусство речи на суде»), юридичне красномовство розглядалося не лише як підготовка промоїні для судового засідання (юридична оцінка дій, моральна оцінка злочину, допит свідків, експертиза та ін. становлять тут лише мате¬ріал для промови). Автор наголошує на потребі вирішення загально риторичних питань: про чистоту мови; про її яс¬ність; про непотрібність витончених, заплутаних зворотів; про пафос; про увагу слухачів; ціла глава — «Квіти крас¬номовства» присвячена мовним прикрасам (антитеза, мета¬фора, порівняння і т.д.).
«Основними особливостями судової промови в порівнян¬ні з іншими видами ораторського мистецтва є: офіційний характер промови; полемічність; спрямованість (до суду); попередня зумовленість змісту (справа, яку слухає суд); підсумковий характер судової промови».
У суді виступають з промовами прокурор (обвинувач) та адвокат (захисник). Звичайно визначають прокурорську (звинувачувальну) та адвокатську (захисну) промови. Крім того, у судових суперечках часом беруть участь гро¬мадський обвинувач і громадський захисник, цивільний позивач і цивільний відповідач (або їх представники); по¬терпілий та його представник, нарешті — підсудний, у ролі захисників якого можуть виступати його близькі роди¬чі, опікуни або піклувальники.
Судова промова мусить висвітлити громадську точку зору та оцінку злочину, особи підсудного з погляду того чи іншого учасника дебатів. Проте право пропонувати міру покарання або думку про невинність підсудного мають лише прокурор та адвокат; інші лише уточнюють деталі, які до-помагають об'єктивно змалювати стан справи. Судова про¬мова ефективно впливає на суд, допомагає формуванню переконань суддів та присутніх у залі суду громадян.
Церковне красномовство — це проповіді, бесіди, напут¬тя, коментування Біблії в практиці різноманітних хрис¬тиянських конфесій.
Основним жанром церковного ораторства є проповідь — коментар до Біблії (хоча християнин мислиться як місіонер, що проповідує при будь-якій нагоді). Більше того, саме за¬вдяки апеляції до Писання громадські та інші інтереси людини стають «крупнішими», узагальненими. Політич¬ний чи інший аспект, якому потрібно надати місце в про¬повіді, має органічний зв'язок зі Святим Письмом. Пропо¬відник не відділяє Біблію від мирського, світського, а на¬впаки, інтенсивно їх поєднує. Але треба, щоб події життя служили ілюстрацією до Писання, а не навпаки, коли Пи¬сання служить «ілюстрацією» для зведення якихось полі¬тичних чи життєвих рахунків.У церковній практиці здавна усталилося читання Ново¬го Завіту відповідно до річних свят та повсякденних бого¬служінь. Літургічні читання в церкві, починаючи з Пасхи, поділяються на щотижневі цикли, які в сумі своїй підпо¬рядковані розкриттю змісту Нового Завіту як Божествен¬ного Об'явлення. В усьому цьому є продуманий план, символіка та розвиток ідеї. Саме тому священик мусить чітко усвідомлювати, який з моментів цього плану він сьо¬годні висвітлює людям, яким чином він пов'язаний з тим, про що говорилося минулого разу, як сьогоднішня пропо¬відь торує розуміння проповіді наступної, що виголошува¬тиметься потім.
Тема церковного оратора вже сотні років визначена на¬перед церковним календарем. Але така визначеність зовсім не означає, що церковний оратор позбавлений клопотів: розумова робота тут так само потрібна, як і в галузі світ¬ського красномовства. Проповідникові навіть важче, бо він мусить знайти популярні ходи й прийоми, які б наблизили Святе Письмо до людини.
Суспільно-побутове красномовство — це влучне, го¬стре або урочисте слово з приводу якоїсь важливої події у приватному житті або певної гострої чи цікавої ситу¬ації.
Теоретики Греції та Риму розрізняли красномовство за¬лежно від сфери його застосування. Пишні церемонії, які відігравали велику роль у житті античного суспільства, не мислилися без риторики. Урочисте красномовство, згідно з античними класифікаціями, часто ідентифікували з по¬літичним.
Урочисте красномовство від початку містило в собі жарти й іронію. Так, Горгій виголосив промову на «захист» міфо¬логічної героїні Єлени, яка зрадила свого чоловіка Менелая, що й спричинило Троянську війну: виявляється, Єлена, що втекла від чоловіка з Нарисом, не заслуговує на осуд... За¬хист ґрунтується на софістичній тезі, що істина — річ «від¬носна»...