Про ораторське мистецтво: якості оратора, слово, аудиторія

Емоційно-почуттєвий початок підсилює виразність, а значить дохідливість ораторського слова. Воно у відомій мірі визначає естетичну природу красномовства, а виходить, і силу його впливу на людей.

Риторика (красномовність), або ораторське мистецтво, виникла в стародавній Греції. Як і драма, музи¬ка, скульптура й архітектура, вона вважалася мистецтвом, творчістю, її величали «царицею всіх мистецтв».

У стародавній Греції риторика була вагомою складовою частиною суспільного життя, В Гомерових творах справжнім героєм вважався той, хто не тільки виявляв доблесть, а й умів гарно говорити. Війську Агамемнона, що завоювало Трою, дуже допомагав своїми промовами старий Нестор, хоч він уже й не міг безпосередньо брати участі в битві. Інші герої Гомерової «Іліади» виголошували промови так, що вони розкривали характер промовця і справляли неаби¬яке враження витонченою майстерністю викладу думок.

Зі стародавніх часів риторику поділяли на три галузі:

- судова риторика;

- риторика політична (публічних виступів);

- урочиста риторика.

Художня риторика як різновид творчості сформувалася на базі практичної риторики. Першу теорію риторики ство¬рили в V столітті до нашої ери сицилійські греки в Сіраку¬зах. Найвидатнішим з них був Горгій, який удосконалив теорію ораторського мистецтва і познайомив з нею Афіни. Незвичайний стиль його витончених промов вразив афінян, зробив Горгія уславленим і жаданим учителем. Він зумів перетворити риторику на мистецтво, яке своєю красою та силою впливу зрівнялося з поезією. Школа софістів про¬довжила розвиток теорії ораторського мистецтва. Оратор¬ську майстерність софісти цінували більше, ніж зміст виго¬лошуваних промов.

2.Про ораторське слово

Найважливіші елементи мовної культури — ясність, точність, чистота, простота, стислість і образність мови.

Ясність мови оратора означає, що вона повинна бути сприйнята абсолютно так, як неї розуміє сам оратор. Ясності сприяє точність мови. Культура мови вимагає, щоб оратор вмів вибирати і вживати такі слова, що найбільше точно виражали би зміст його мови, його думки і почуття.Відомий оратор судового красномовства П. С. Пороховщіков говорив про те, що людська мова була б досконалою, якби могла передавати думки з такою ж точністю, як дзеркало відбиває світлові промені. Але це ідеальне відображення змісту думки в мові не тільки недосяжно, але і не потрібно. Треба, щоб думка, що цілком склалася в мозку, легко знаходила собі точне вираження в словах . Далі говориться про те, що тільки точне знання дасть точність вираження.

Точність мови вимагає доречності вживання слова. Мистецтво говорити, вважав Л. Н. Толстой, складається в умінні щораз поставити, єдине потрібне слово на єдине потрібне місце.

Часте вживання слів, що мають піднесений зміст, знецінює їх, не торкається почуттів слухача, не викликає в нього священного трепету.

Засмічує виразну мову і невірне вживання багатьох професійних термінів.

Чистота рідної мови часом засмічується вживанням слів і словосполучень з іншої мови. Без потреби часом прибігають до іноземних слів і виражень, коли думку можна дуже ховаюся виразити рідною мовою.

Правильний наголос має значення не тільки для звучності, для значеннєвої точності слова. Невірний наголос завжди залишає неприємне враження, а інший раз викликає навіть і недовіру до лектора. Тому невірний наголос не тільки затрудняє розуміння змісту лекції, але і знижає авторитет лектора, викликає відчуження слухачів, що вимогливо відносяться до його мови.