Про ораторське мистецтво: якості оратора, слово, аудиторія

Ще в Древній Греції замислювались над силою звучного слова; слова групувалися по характеру їхнього звучання. А пізніше римські ритори й особливо Цицерон, що зв'язував характер звучання цілої фрази з ораторським подихом. У Росії М. В. Ломоносов писав, що крім вміння висловлюватись в оратора повинен бути ще чистий, звучний і приємний голос.

Сильний, але не різкий , не тріскучий чи хрипкий, а м'який і співучий голос - це природний дар, нічим не замінне надбання актора і художнього читця, диктора і, звичайно, оратора. Якщо при цьому оратор своїм голосом не зловживає, не відволікає звучністю своєї мови від її змісту, якщо подих, оратора вільно і легко керується, можна вважати, що він майстер своєї справи, тому що не кожного природа обдаровує музичним чи просто привабливим голосом.

Кожному пропагандисту й агітатору слід замислитись над цими фактами, вони не є другорядними для красномовства. Як часто, слухаючи публічну мову, кожний з нас відчуває, що оратор кричить, а не говорить, не приділяючи уваги не тільки на конкретний зміст власної мови, але і на те , що людей у невеликому залі не так багато, отже, варто говорити спокійніше. При цьому важливо дотримувати потрібний темп мови.

Погана мова надто повільна, немов позбавлена ораторської волі. Талановита ораторська мова пластична, емоційна, так сказати, внутрішньо, по своїй предметності й образності. І в такому випадку темпераментність мови не зовнішня, не показна , а реальна, правдива у відомій мірі естетична.

Крім видимої мови існує ще й мова прихована. Слу¬хач завжди відчує невідповідність між прихованою мовою і видимими жестами. Уявіть собі, що хтось промовляє на¬тхненні слова про те, як добре бути весною на природі, і супроводжує їх жестами; при цьому нерухомі м'язи обличчя різко контрастують з штучним натхненням мовця.

Жест — рух голови, тіла, руки або ноги, який візуально виражає те, що в мові передається словами. З цього випливає, що жести мають доповнювати мову і не виражати нічого іншого, крім того, про що говорить промовець. Правильні жести — природні і синхронні з нашою мовою. Штучні ж, як правило, вражають своєю неприродністю. Якщо ви надто багато дбатимете про їх доцільність, то скоріше саме тоді вони виглядатимуть неприродно.Жестикуляція завжди загострюють увагу слухачів. Якщо промовець не робить ніяких рухів, то ува¬га слухачів послаблюється. Але чи варто вправлятися в жестикуляції? Мені здається, що ні. Оратору не потрібно зловживати жестикуляцією, можливо, навіть відучитися від деяких зайвих жестів. Іноді промовці роблять такі жести й рухи тіла, які своєю неприродністю й незвичністю впада¬ють у вічі і привертають увагу слухачів. Ті перестають слу¬хати промовця і починають стежити за його жестами. Жести мають супроводжувати й доповнювати усне слово. Але вони не повинні привертати до себе більшу увагу, ніж сама мова. Однак уміння управляти собою, своїм емоційним станом, оскільки саме останнім зумовлюється часто надмір¬на жестикуляція людини, не означає, що треба взагалі уни¬кати жестикуляції. Адже брак жестів у промовця справляє враження неприродної нерухомості. Йдеться в даному разі про те, що треба лише контролювати свої жести, уникаючи сторонніх, неприродних жестів, які притягують до себе над¬мірну увагу.

Вчені-психологи розрізняють чотири види жестів рука¬ми. Вказівним пальцем звичайно показують на певну особу або предмет, а також напрямок. Стиснутий кулак — це озна¬ка наголошення на певному аспекті якогось питання. Доло¬ня обернута догори, може мати кілька значень. Промовець пропонує слухачам зважити якийсь план або оцінити якусь дію. Долоня, обернена донизу, означає незгоду, презирство, відмову. Крім того, розрізняють три рівні, на яких можна жестикулювати:

нижній рівень (від попереку вниз),

серед¬ній (між попереком і плечима)

високий (від плечей уго¬ру)

Жести на нижньому рівні виражають думки й почуття, пов'язані з ненавистю, опором. Жестикулюють здебільшого в межах середнього рівня. Ці жести супроводжують більшу частину промови. На верхньому рівні жестикулюють, коли говорять про величні ідеали і коли звертаються до високих почуттів.

Положення тіла має бути природним. Не треба стояти, широко розставивши ноги, або, навпаки, виструнчившись. Викликає подив промовець, який рівномірно хитається, переносячи вагу тіла з однієї ноги на другу. Не потрібно також стояти заціпеніло, випнувши груди, ніби намагаючись справити враження неабиякої значущості своєї персони. Плечі тримайте прямо, не відтягуйте їх назад, голову — рівно, не нахиляючи вперед чи вбік.