Риторика епохи українського ренесансу

Метод риторики Ф.Прокопович вбачав у тому, щоб навчити, як оратору у своїй промові за допомогою оволодіння мистецтвом слова дати відповіді на важливі запитання й переконати, що ці відповідає правильними.

Професор Прокопович визнав і описав такі функції риторики:

-соціально-організаційну (засіб агітації, мобілізації);

-культурно-освітню (життя народу, країни), що одержує нові знання, збуджує почуття, громадську думку, вплив на них.

Джерелом красномовства Ф.Прокопович вважав природу, мистецтво (талант), освіту, тренування. Наслідування. Риторичний курс Прокоповича мав виразний нормативний характер, у якому автор з позицій раціоналізму виступив проти стилістичних надмірностей бароко, схоластики, латино-польських риторин, проти пустого красномовства. Про ораторів автор говорив, що вони повинні вміло розпочати виклад, бути поважними у повчанні, дотепними у розважанні, сильними і багатослівними у зворушенні, оратор підбирає стильне по собі, не на свій розсуд, а з вимогами обставин.

Прокопович конкретно розробив поради до основних частин промови: вступ обов’язково має бути майстерним, влучним, дотепним від нього залежить перше враження слухачів про промовця), розповідь повинна бути чіткою, стислою (короткою), вірогідною, приємною, напруженою. Це досягається психологічно-образною мовою і відсутністю зайвого. Обґрунтування думки – друга частина викладу – досягається завдяки умілому розміщенню. Доказів за трьома способи: природний (за часом т місцем); довільний (за бажанням, за вибором); мистецький (за законами стилю, підстилю, жанру).

Завершення промови мало складатися з двох частин: переліку сказаного (підсумок) і збудження почуттів.Основні постулати київського вченого нічим не суперечать поглядам античних теоретиків риторики, зокрема Аристотеля, де в теорії симетрії домінувала концепція загальної і абсолютної краси, бо відповідність словесного вираження (застосування відповідних слів і думок до винайденого матеріалу) вимагає особливого чуття і неабиякого таланту.

Так само і Ф.Прокопович поділив і античні поняття міри в усьому, міри як естетики середини, в якій повинні сходитися і поєднуватися всі крайнощі. Погляди Арістотеля, Платона, Квінті ліана та інших представників класичної естетики на гармонію були творчо спринті Ф.Прокоповичем т його послідовниками.

Надзвичайно корисним і повчальним є розділ “Почуття” з “Риторики” Ф.Прокоповича, який виховував у своїх учнів-риторів (в їх ораторських виступах) такі почуття: любов, тривога, надія, ревність, радість, гнів, гордість, жаль, страх. Жах, обурення та ін., чим обґрунтовував психологічну культуру оратора, який має бути талановитим митцем, щоб у душі слухача збудити необхідні почуття.

Ф.Прокопович та його послідовники творчо використовували досягнення античної риторично думки – вчення про три стилі. Завданням і метою високого стилю він вважав хвилювати аудиторію, для чого підбираються сильні емоції, величаві способи викладу: часті метафори, величаві фігури.

Квітчастий стиль має приносити насолоду, для чого вживаються гарні способи вислову: часті тропи, легкі почуття, помірковані сенсації, дотепні вислови.

Низький стиль, на думку дослідників, служить для повчання і вживання у заповідях, якими повчаємо інших. Він виключає сильні емоції, рідко вживає фігури, тропи, буденні справи. Цей стиль вимови – навчання.

Заслуговує на увагу і “Буквар” Ф.Прокоповича. За цим підручником вчилися українці, росіян, білоруси, молдавани, грузини, серби, болгари, греки та інші. Великий гуманіст закликав учених академії до формування самостійного мислення. мріяв про генерацію українських “знавців, а не крамарів науки”.

Учений відстоював ідею освіченого абсолютизму, заснував російську просвіту Філософські, риторичні погляди видатного просвітителя Ф.Прокоповича відображали інтереси прогресивних сил, стали важливою віхою у розвитку слов’янського красномовства та естетичної думки.