Фражаючі факти з життя ораторів

Все це можна передати лише за допомогою сили і модуляційної гнучкості голосу.

Природа щедро обдарувала оратора дотепом і надзвичайною здібністю вводити у текст промов різні види смішного. Він досить широко висвітлив теорію смішного у трактаті “Про оратора”. Все це він вправно застосував цю гостру зброю проти супротивників.

Ораторській прозі Цицерона притаманна стилістична досконалість і точність вислову.

Якщо оратору доручають важкі та складні судові справи, промовець повинен старанно та глибоко вивчати їх, якщо вирішив ними зайнятися. Глибоке вивчання справи дає можливість ораторові визначити суть суперечки, ії причину. Головною метою промови було переконати слухачів. Для цього, свідчить Цицерон, повинні опиратися на три речі:

треба довести, що правдою є те, що ми захищаємо;

нам потрібно зробити спільниками тих, хто спочатку до нас не прислухався;

скерувати їх почуття туди , куди вимагає справа.

Цицерон визначає два джерела доказів:

першим джерелом вважалися документи ,що пов’язані з самою справою. Це могли бути акти, договори, угоди.

другим джерелом – була особа оратора.

Промова, твердить Цицерон, якою оратор намагається зворушити слухачів, мусить хвилювати його більше, ніж будь-кого з присутніх.

Кожен крок промовця повинен бути обережним, обміркованим, щоб не викликати у людей злоби. Оратор повинен спрямовувати ненависть і гнів на противника і відвертати їх від себе та підсудного, так само слід використовувати й почуття надії, радості та досади.

Цицерон твердив, що корисно збуджувати сміх, бо веселість примножує прихильність слухачів. Найчастіше оратор використовує сміх тоді коли зазнає нападу противника.

Промовцю для виголошення дорадчих промов треба мати розум, шану громадян, красномовність. Перед сенатськими заседателями оратор викладає свої міркування стисло, незаймаючи великої кількості часу. Промови мали бути сповнені сили, вагомості та різноманітності викладу.

Коли оратор, каже Цицерон, щось радить народові у державних справах, то сам мусить добре вивчати державний лад. Щоб впливати на народ, треба також знати його звичаї, людей.

Головною ареною ораторської праці промовця були народні збори. І тут, на трибуні, зростала, вдосконалювалась ораторська майстерність кожного оратора.

У промовах перед народом, твердив Цицерон, потрібно уникати слів які можуть образити його, викликати загальне обурення.

Мова ораторів мусить бути ясною. Оратор повинен володіти чистою літературною мовою, а слова не повинні містити у собі двозначності. Промова має бути поважною, приємною, вченою, вічливою, елегантною, відбивати необхідну кількість почуттів, страждань.

У промовах Цицерон радить уникати простих і засторілих слів, а натомість вживати слова вишукані та ясні. Інколи оратор використовує побіжний огляд, стисле пояснення основних питань. Оратор використовує гіперболу, вагання, поправку до сказанного, гнів, прохання та інші стилістичні засоби.Цицерон зупиняється на образі досконалого оратора. Такий оратор володіє всіма трьома стилями – низьким, поміркованим і високим.