У чому полягає ораторське мистецтво промовця
У свій час ще Платон казав, що “красномовство належить до тих мистецтв, які усе здійснюють і усього досягають словом... Адже воно зібрало й тримає у своїх ру¬ках, можна сказати, сили усіх мистецтв!”
Красномовству властиво захоплювати серця й хвилювати їх уся¬кими способами. Воно то вривається в думки, то закрадається в них, сіє нове переконання, визволяє вкорінене.
Красномовство необхідне таке, яке відкидало б усяку нещирість й манірність, але яке, однак, мало б здоровий блиск і переймало красу від сил своїх. Бо у промові повинно бути те саме, що буває у тілі людському, яке бере свої істинні прикраси від доброї своєї бу¬дови.
Красномовство — це мистецтво говорити так, щоб ті, до кого ми звертаємося, слухали не лише без труднощів, але із задоволен¬ням, і щоб захоплені метою й підбурені самолюбством, вони захо¬тіли глибше у неї проникнути.
Істинне красномовство виникає самим природним способом із того, що говорять, про те, що думають і чим щоденно живуть,— з думок і уявлень, для нас цілком буденних.
Красномовство — це дар, який дозволяє нам оволодіти розу¬мом і серцем співрозмовника, здатність тлумачити чи навіяти йому все, що нам потрібно.
Завдяки красномовству нас може полонити людина, на яку ми звичайно не звертаємо уваги. Розум не лише одухотворює тіло, але певною мірою оновлює його; почуття й думки, які змінюють одне одного, оживляють обличчя и надають йому .то одного, то іншого виразу; розумна промова надовго приковує увагу до однієї й тієї самої людини.
Красномовство давніх часів, тобто красномовство високе й при¬страсне більше відповідає правильному смаку, ніж красномовство сучасне; воно є розумнішим і досконалішим, якщо ним правильно користуватися, воно завжди матиме великий вплив на людство... Якщо я не помиляюсь, наше сучасне красномовство належить до такого роду красномовства, яке критики давніх часів іменували крас¬номовством античним, тобто помірним, вишуканим і тонким, яке більш повчало розум, ніж торкалося почуттів, і при якому промо¬ва йшла у тоні простої розмови й розвитку аргументації.
Красномовство — це не що інше, як уміння надати красу логіч¬ним побудовам.
Немає красномовства без думок... Але для красномовства не¬достатньо ще того, що заготовлений у вас достатній запас думок:
вони надають тільки силу й служать основою. Відчуття становлять його чарівність. Вони лише надають творінню того цілющого тепло-твору, який зігріває душу, полонить її й рухає нею... Стрімкість, яка є достоїнством красномовства, може бути плодом тільки душі полум'яної, чутливої й абсолютно прив'язаної до свого предмета.
Зброя красномовства вимагає мудрості й чесності. Красномов¬ство має однаково як свої небезпеки, так і користь: все залежить від використання; воно може бути й щитом невинності, й мечем мужності, й кинджалом зломовності.
Ораторське мистецтво користується всіма вигодами поезії й усіма її правами...
Я не знаю, чому красномовство відносять до розряду мистецтв. Воно за своєю метою і значенням повинно стояти значно вище.
Справжнє красномовство полягає у сутності, але зовсім не у словах.
Одне слово, сказане від щирого серця, діє на наш розум силь¬ніше усіляких найважливіших доказів і переконливіше усіляких роз¬мірковувань, а особливо, коли воно сказане саме тоді, коли тре¬ба...
Красномовство — це теж вид мистецтва, і та обставина, що воно не розвивається саме як вид мистецтва, здавалося б, супере¬чить духові нашої епохи, епохи словесних битв... Можливо, слід пе¬редусім розширити коло людей, які виступають публічно, щоб крас¬номовство знову змогло воскреснути як вид мистецтва. Тоді ми по¬бачимо, що ораторське мистецтво може виявитися у різноманітних формах і, скажімо, поряд з промовою на зборах, надмогильним сло¬вом тощо і доповідь, і лекція можуть стати творами мистецтва.