Релігійні вірування найдавніших мешканців Крилоської гори та її історичних околиць
„Всі ці жіночі фігурки, — інтерпретував їх обрядово-релігійний си¬мволізм Я. Пастернак, — мали глибоко культове значення і зображу¬вали, здогадно, праматір-родоначальницю у матріархальній родині, були виявом культу родючості у трипільських племен".
З образом Богині Матері простежується зв'язок божественного сон-це-бика. Глиняні статуетки тварин, найчастіше биків, рідше коней, овець, свиней, собак та птахів мали культове призначення. Всі вони виражали загальну ідею плодючості в скотарстві, а сонячний бик був символом робочої сили в господарстві.
В орнаментиці кераміки трипільської культури є численні елемен¬ти, які, попри художнє, несуть ще й певне символічно-релігійне наван¬таження. Безпепечно, що фігуральні мотиви у вигляді свійських тва¬рин (і дуже рідко — жінок) на мальованому посуді мали якесь магічне значення. Спіральний орнамент, що обвивав довкола посудину, симво¬лізував у трипільській релігії образ вічного руху, а, можливо, і самого життя.
Кераміка, виявлена в час розкопок поселе¬ння II тис. до Н. X. в селі Комарів, також засвідчила символіч¬ний характер її орна¬ментики. Смислові об¬рази круга і хреста, поширені в стародав¬ньому мистецтві всьо¬го світу, відображали релігію давніх україн¬ських „сонцепоклон¬ників" та ототожню¬вали сонце і вогонь. Прикладом посудин із яскраво вираженими солярними знаками можуть служити кубки з Комарівського могильника, корпус яких багато орнаментований скісни¬ми рисочками, а на дні розміщені прямі хрести. Близькими до ідеї солярності є символи рослинності, проростання, засіяного поля, що ви¬ражають ранньоземлеробські культи релігії комарівців. Спіральні узори дістали в комарівській культурі дальшого розвитку, де на орнаментах посудин вони означають безперервність руху води і сонця.
Важливим виявом віри в позагробове життя, окрім способу захоронення і форми могил, є поховальні пари, які давали мешканці україн¬ських земель своїм померлим від кам'яної доби і до прийняття христи¬янства.
З цього погляду симптоматичним виглядає наукове відкриття, зроб¬лене Я. Пастернаком у 1936 році при розкопках могили у лісі „Дібро¬ва". За народною легендарною традицією, в ній мала бути похована боярська донька Настуся Чагр, улюблена жінка галицького князя Ярос¬лава Осмомисла. Насправді, в „Настасиній могилі" археологи зафіксу¬вали людське поховання з доби культури шнурової кераміки (Ш-ІІ тис. до Н. X.). Дорогу скорченого кістяка на „той світ" супроводжував скромний пожиток: глиняна посудина, прикрашена відтисками шнур¬ка, кам'яна і кремінна сокирки, мідний нашийник і два олов'яні ковтки спіральної форми. Як бачимо, кількість і вартість дарів залежала від майнового стану покійника. Тому родина старалася дати в могилу якомога більше добра, щоби забезпечити прихильність мертвого.
Зовсім по-іншому була виряджена могила скіфського часу, яку Я. Пастернак розкопав у 1935 році в урочищі „Кречківці" поблизу с. Ко¬марів. Значне багатство небіжчика - 12 глиняних посудин мали слугу¬вати йому в потойбічному житті.
Унікальну картину поховального обряду ранньослов'янських пле¬мен, що жили в перших століттях після Народження Христа, відтво¬рили масштабні розкопки, проведені Я. Пастернаком в 1934 році в се¬лах Бринь, Крилос і Підгороддя Галицького району. Поховальні пам'я¬тки, відкритої археологом так званої культури карпатських курганів мають вигляд круглих куполоподібних могил із земляними насипами, розміри яких досягають 1 метр висоти і 10-12 метрів — в діаметрі. Дуже характерною рисою поховального ритуалу було спалювання тіла померлого на місці поховання. Як показало дослідження могили в лісі „Діброва" (1936) біля с. Підгороддя, перепалені кістки зсипали у неве¬личку ямку. Знахідки розкиданих по дні могили перепалених кісток, вугілля і фрагментів ліпного посуду свідчать, що над померлим від¬правляли обрядову тризну-бенкет. Завданням символічної гри-тризни, яку виконували зі зброєю в руках, під супровід танців та співів, було втішити родину покійника і не допустити до нього злих духів. В ок¬ремих випадках, чисто перебрані спалені людські кістки зсипали в по-судину-урну, яку ставили у ґрунтову яму. Біля поховань, групами або поодинці, ставили глиняні посудини з їжею чи напоями. Могильний виряд небіжчиків складався з глиняного посуду, залізних, бронзових і срібних прикрас, кістяних гребенів та скляного посуду.Місце поховання довкруги багатьох курганів обводилось вузьким рівчаком, кам'яною стіночкою, присипаною землею або ж колом ве¬ликих каменів. В рідкісних випадках саме поховання прикривалось купою каміння 13-Магіч¬ні загорожі не давали можливості духу по¬кійника переступити уявну межу потойбіч¬ного життя.
Арабський мандрів¬ник Хет. Ібн-Даст мав нагоду спостерігати історичну традицію і його опис підтверд¬жує, що поховальний обряд носіїв культури карпатських курганів зберігся на Україні майже до утвердження християнства. Письменник зі Сходу говорить: „Як котрий умре, вони палять його труп. Жінки їх, як хто вмре, деруть собі ножем руки й лице. На другий день після па¬лення небіжчика йдуть до того місця, де це сталося, збирають попіл, складають в начиння і ставлять на горбі" .