Моє ставлення релігії

Своє відношення до релігії хотілося б подати об’єктивним оглядом релігієзнавства як суспільного утворення.

.Історія свідчить, що численні релігійні вірування і культи є продуктами суспільного розвитку, відобра¬жають у своїх специфічних вченнях і доктринах сут¬тєві риси різних соціальних епох. У зв'язку з цим релігія є універсальним духовним явищем у житті сус¬пільства. Релігійне вірування об'єднує за допомогою догматів, моральних і духовних цінностей певні вер¬стви населення у ієрархічно побудовані церковні організації, протиставляє за чітко визначеними конфесійними ознаками різні угруповання вірую¬чих і в контексті сучасних соціальних реформ може сприяти консолідації різних громад віруючих у їх¬ній боротьбі проти негативних соціальних відхи¬лень і явищ, виконувати інші функції.

Будь-яку форму релігії доцільно почати розгляда¬ти з позицій ретроспективного методу, висвітлюючи історичні особливості виникнення та еволюції релі¬гійних вірувань і вчень, ту роль, яку вони фактично відігравали на певних етапах розвитку суспільства.

Однак історичний аналіз релігії необхідно поєд¬нувати з теоретичним дослідженням її побудови, функцій, системи духовних цінностей. Вивчати релі¬гійне середовище доцільно лише в тісному зв'язку з конкретно-історичними, соціальними, етнічними, куль¬турними явищами, під впливом яких формуються ті чи інші релігійні вірування і культи. Отже, релігія — це історичне явище, яке необхідно вивчати, керуючись науковою точкою зору. Наукове релігієзнавство, яке було започатковане в XIX ст., є комплексом тео¬ретичних поглядів на релігійну свідомість як форму суспільної свідомості, на соціальну природу релігії, закономірності її виникнення і розвитку. Релігієзнавчі знання складають методологічну основу вивчен¬ня релігійних явищ у їхнім зв'язку з соціальною практикою.

Соці¬альна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Про¬цеси прогресивних змін або занепаду духовних цінно¬стей в цілому всього суспільства неодмінно познача¬ються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси ви¬никає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з врахуванням їхнього догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи ін¬ших релігійних ідей.

У релігієзнавстві виділяються два важливі напря¬ми, або розділи, — теоретичний та історичний. Тео¬ретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і психологічних аспектів. Історичне ре¬лігієзнавство вивчає історію виникнення і еволюції окремих релігій та релігійних вірувань у їхньому вза¬ємозв'язку, акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів.

Обидва напрями складають цілісну систему нау¬кового дослідження релігії. Однак теоретичні й істо¬ричні питання релігієзнавства мають власну специфіку і повністю не зливаються, не ототожнюються. Така точка зору відображає об'єктивні процеси інтеграції та диференціації наукових знань про соціальну сут¬ність релігії та її функції.

Таким чином, одним з предметів релігієзнавчої теорії виступають релігійні вчення — складова части¬на релігійного комплексу. Підкреслимо: релігієзнав¬ство і релігійні теорії за своїм змістом не можуть пов¬ністю збігатися. Релігієзнавство — це галузь науки, що досліджує феномен релігії, а релігійні вчення належать до системи богослов'я (теології), де тео¬ретично обґрунтовуються релігійні цінності.

Однак, крім цих протилежностей, які протистав¬ляють наукові принципи релігієзнавчої теорії і бого¬словські концепції, релігієзнавство і богослов'я мають деякі спільні риси, оскільки вивчають (відповідно з наукової та релігійної точок зору) одне й те саме явище — релігію та її інституції.

Релігієзнавство як комплексна галузь наукового знання досліджує суспільно-історичну природу релі¬гії, механізм її соціальних зв'язків з економічними, політичними і духовними структурами суспільства, впливу на особистість віруючих у контексті конкрет¬но-історичних умов. На цьому рівні релігія вивчаєть¬ся не як "залишок минулого", а як об'єктивний про¬цес, що спирається на відповідні соціальні передумо¬ви і фактори, відображаючи їх в своїх догматах. Отже, релігієзнавство визначає релігію як складову частину суспільства, що розвивається разом з ним і впливає на людську свідомість.Богослов'я у будь-якій формі виступає системою релігійно-догматичних доказів і обгрунтування над¬природних, "абсолютних" істин, що випливають з не¬обмеженої, надчасової природи Бога. Релігійні вчення існують також у формі апології (захисту) віровчення і культу від інших релігійних (конфесійних) впливів, руйнування з боку наукового світогляду. Разом з тим богослов'я не ізолюється повністю від суспільства. За допомогою своєї соціальної доктрини релігійні авто¬ритети формують суспільну позицію церкви, вимагаючи від віруючих здійснення конкретних соціально-корисних дій, залучаючи до церковних організацій нових членів з різних прошарків суспільства.