Новозавітна апокрифічна література

План:

I. Вступ. Поняття про апокрифи.

II. Новозавітна апокрифічна література:

1. Причини виникнення апокрифів.

2. Класифікація апокрифічної літератури.

3. Загальна характеристика та огляд новозавітних апокрифів:

a) Євангелія;

b) Діяння;

c) Послання;

d) Апокаліпсиси.

III. Висновок. Значення апокрифічної літератури.

Слово "апокриф" (із грецького "таємний", "сокровенний") у церковній літературі мало подвійне значення. Іноді апокрифи протиставляються книгам, які перебувають у вживанні під час церковних зборів. У такому випадку апокрифи – книги таємні, приховані. Але слово "апокриф" може так само означати твір, походження якого невідоме. У цьому випадку апокриф – те ж, що твір підроблений, несправжній. За блж. Августином апокрифічною книгу робить саме occulta origo (таємне походження). І та й інша ознаки стали потім зливатися. Виключення книги із суспільного вживання обумовлюється, між іншим, темрявою її походження. А тому що автор книги бажає сховати її походження тільки через недосконалість її змісту, то апокриф став означати все дурне, перекручене.

Протестантські дослідники Нового Завіту Джеймс Хастингс і Брюс Мецгер у своїх дослідженнях майже однаково визначають поняття "апокриф". "Слово "апокриф" грецького походження й означає ті книги, які є "таємними". З погляду тих, хто схвалював ці книги, вони були "сховані" або вилучені із загального користування, тому що в них, вважали вони, утримується таємне або езотеричне вчення, занадто глибоке і складне, щоб бути доступним кому-небудь, крім посвячених. Однак з іншого погляду вважалося, що книги ці цілком заслуговують, щоб їх "приховали", тому що вони є підробленими й (або) єретичними".

Таким чином, апокрифи – це писання, що одночасно відповідають трьом ознакам:

1) їхній сюжет пов'язаний з біблійною історією, особами Євангельської історії;

2) їхні тексти не ввійшли до складу Священного Писання;

3) їхні тексти в той або інший час претендували на роль джерел віри або приймалися такими, тому що те, про що в них говорилося, відбивало ідеї й вірування тих християн, які ці писання приймали.

Ранньохристиянська література за типом своїх пам'яток значною мірою складається з апокрифічних творів. Для неї дуже характерною ознакою є наслідувальний тип творчості. Пам'ятки апостольського періоду беруться як приклад і зразок. Апокрифічна література займає велике місце в колі читання того часу. Література ця прагне наслідувати книги Св. Писання за їхнім змістом і напрямком. По суті, ця література не входить у рамки чисто патрологічного дослідження, але проте про неї потрібно мати хоча б загальне поняття, щоб відновити той зв'язок, що існує між апостольськими працями й діяльністю так званих "мужів апостольських." Треба, втім, обмовитися, що сама по собі ця література значною мірою й не є продуктом самого раннього першохристиянства. Є пам'ятки християнської писемності більш древні, чим апокрифічні євангелія й послання, деякі з яких складені, імовірно, в III й IV століттях. Таким чином, серед апокрифів ми маємо і євангелія, і діяння, і послання, і апокаліпсиси.