Релігія та війна
У той час, коли Едесса упала під ударами мусульман, інші християнські князівства знаходилися в пригніченому положенні, або були зайняті питаннями чисто егоїстичного характеру і тому не могли надати допомоги Едеському князівству, так не в змозі були замінити для християн його значення.
В Ієрусалимі незадовго перед тим помер король Фульк, той самий, котрий з'єднав інтереси Ієрусалимського князівства з інтересами своїх французьких володінь.
Після його смерті на чолі королівства стала вдова, королева Мелізінда, опікунка Бодуена III; непокора васальних князів відняла в неї всяку можливість і засоби навіть для захисту власних володінь — Єрусалим знаходився в небезпеці і не міг подати допомоги Едессе. Що стосується Антіохії, то князь Раймунд зав'язав нещасливу війну з Візантією, що скінчилася для нього повною невдачею, і в такий спосіб також не міг надати допомогу Едессі.
Слух про падіння Едесси справив сильне враження на Заході й особливо у Франції. Франція у весь період хрестових походів відрізнялася своєю чуйністю до інтересів християн на Сході; із Франції більше всього йшло на Схід лицарів; Франція більше інших європейських держав почувала зв'язки зі Сходом, тому що в Едессі, Єрусалимі, Тріполі сиділи князі французького походження.
Третій хрестовий похід (1189—1192 рр.). Почався після того, як єгипетський султан Сал-пекл-дін (Саладин) завоював Ієрусалим. Похід очолили німецький імператор Фрідрих I Барбаросса, французький король Филипп II і англійський король Ричард І Левине серце. 10 червня 1190 м. Фрідріх Барбаросса упав з коня під час переправи через ріку і захлинувся. Його смерть стала провісником (а можливо, і причиною) майбутньої поразки. Перемоги Ричарда Левине Серце продовжили існування хрестоносних держав у Палестині, але Єрусалим повернути не вдалося. Проте, за результатами мирної угоди християнським прочанам був наданий вільний доступ у Єрусалим.
Отже, хрестові походи - військово-релігійні походи західно-європейського рицарства і цивільних осіб до країн Близького Сходу під гаслом боротьби за визволення Гробу Господнього і Святої землі від "невірних".
2. Чи містять у собі релігії войовничість і стимул для воєн?
Можна спробувати пояснити війни релігійними протиріччями. Але тоді ми швидше прийдемо до висновку про недосконалість людської істоти, її безкомпромісність та несприйняття позиції інших.
В історії людства багато війн відбувалось за релігійними мотивами: війни хрестоносців, протестантів і католиків у Європі, поширення християнства у Америці з моменту її відкриття... сучасний ісламський екстремізм також наштовхує на певні думки... Проте можна сперечатися з тим що все це було головною причиною для організаторів цих війн.Сумнівними здаються трактування, що якщо мої сусіди з будинку через вулицю притримуються іншої релігії, в цілому мало відрізняючись від нас, то ми, дотримуючись іншої релігії повинні з ними конфліктувати тільки через це. Тоді чому релігія може стати причиною війни між державами? Але якщо серед нас, повертаючись до теми будинків, буде група осіб, котра буде агітувати за протистояння, акцентуючи на релігійних відмінностях? Чи буде змінюватись наше ставлення до цього? Безперечно, буде... Тому релігія, не маючи в собі безпосереднього заклику до війн, стає гарною мотивацією для тих, хто буде безпосередньо воювати... Але як часто вона є причиною для тих, хто цю війну починає... Хоча тут існують спірні думки, наприклад можна стверджувати наступне. Наприклад те, що в індуїзмі через існування жорсткої ієрархії – поділу на касти, всі професії були предметом особливого етичного закону – дхарми і були відокремлені одна від одної тими ж кастами. Існування особливої касти воїнів з своїми правилами та законами не могло не сприяти росту войовничості. Релігійні тексти прямо вказували на потрібність такої «військової» праці, згідно вірі війна не тільки не шкодить релігійному спасінню, а й служить йому. Після героїчної смерті воякові були гарантовані небеса Індри так само, як і Валгалла нормандцеві...
У християн ставлення до війни було досить суперечливе. Перші християни негативно ставились до військової служби та війни вцілому, а позбавлення життя – вважалося найтяжчим гріхом. Вцілому вони виступали проти будь-якого насильства – як ознаки духовної зіпсованості людини.
Проте, якщо подивитися з іншого боку, то біблійський вислів: «Око за око. Зуб за зуб» сам підштовхує людину до насильства. До того ж християнська церква так чи інакше була ініціатором більшості релігійних воєн, що відбувалися в світі. І саме в лоні християнства прозвучало визнання воєнних дій проти іновірців "Божим ділом".