Викладання “Основ християнської етики” в 11 класі. Уроки з 1 по 17—й.
бо вони Бога споглядатимуть).
“Серце” згідно з Біблією є центром людської особи, місцем, у якому людина може відчувати і пережити Бога. Зло, вчинене людиною, внесло блуд і невпорядкованість, стихійність у життя та дії людини. В людини з’явилось несправжнє, або егоїстичне “я”, котре проявляється через егоцентризм, амбіції і пристрасті. Через дізнане спотворення людина у своєму нещасті перестала реально бачити Бога, світ, інших людей і саму себе, але бачить у всьому своє відображення. Відображення не є реальністю. Тому через гріх людина віддаляється від реальності, потрапляючи в полон суб’єктивних відображень. Очищення серця Євангеліє часто порівнює з прозрінням людини. Полягає воно в здатності зауважити Бога. Відкриття людиною свого буття в цьому Божому його аспекті, “прозріння” людини створюють в ній постійний осередок щастя, її “серце”. Очищене від гріховного спотворення серце – це інтуїція, якою можемо проникати через поверхню явищ і подій до їх суті, що нею є Боже Провидіння.
Урок 11. Миролюбність (Блаженні миротворці,
бо вони синами Божими назвуться).Нещасливі ті, що розуміють мир як брак війни, перерви між війнами, коли озброюються, щоб іншому було страшно починати війну. При таких розуміннях можна дійти до абсурду, коли “миротворчі сили” проливають кров, щоб війною змусити до миру. І справді, є багато воєн “в ім’я миру”, коли війна відбувається згідно зі старим принципом: Мета виправдовує засоби. Основний недолік такого підходу в тому, що неспокій війни ніколи не призведе до спокою миру. Тому мир, згідно з християнством, починається не на мирних переговорах, а в серці людини. Початок його – у встановленні миру з Богом через мир із власним сумлінням. Це – початок творення миру, миротворення: ворог Божий стає сином Божим. А син Божий – це брат усіх людей, він здатний до братерського ставлення.
Урок 12. Спокій у випробуваннях (Блаженні переслідувані за правду, бо їх є царство небесне).
Оригінальність цього блаженства в тому, що можливість щастя людини узагальнюється не від відсутності чи наявності труднощів, але від правди. Життя в правді не гарантоване від труднощів і неприємностей. Коли наше уявлення про щастя бачить його як відсутність будь-яких неприємностей, ми ладні заради їх уникнення відступити від правди, а тоді погодитись на неправду заради продовження приємності. Ми ризикуємо також переплутати правду і приємність, вважати приємність найвищою правдою життя (гедонізм). Буваємо також схильні на підставі існуючих у нас неприємностей вважати ціле наше життя нещасливим. Наша помилка полягає в тому, що приємність або неприємність не можуть бути підставою життя людини. Нею є правда, що її відчуваємо через совість. Доки не втратимо з нею зв’язок, доти не втратимо зв’язку з нашим щастям. Труднощі і неприємності можуть супроводжувати наше щастя, але вони не в силах його унеможливити.
Урок 13. “Блаженні Ви, коли Вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на Вас, обмовляючи мене ради”.
Останнє з блаженств, що, як і попередні, відкриває нам християнський світогляд, навчає, щоб ми морально були готові до зневаг від людей та сприймали їх зі спокоєм духу. Якби ми були занадто толерантними до всіх людей, погоджувались з усіма думками і схвалювали різноманітні людські вчинки, то нас би ніхто не критикував. Христос застерігає: “Горе вам, коли про вас усі люди будуть добре говорити. Так само бо з кожними пророками поводились батьки їхні” (Лк. 6,26). Не можемо завжди погоджуватись з усім, а деколи мусимо виявити рішучість та мужність, щоб засудити зло, хоча б це і викликало на нас гоніння. Гоніння, яке зноситься заради Христа, є блаженством, тобто щасливим станом життя християнина, в якому Христос обіцяє “нагороду на небесах”. Свідомо йти за голосом своєї совісті, незважаючи на людські обмовляння – це бути свідком Христовим серед людей, це значить визнавати його науку: “переслідували мене – переслідуватимуть і вас” (Ів. 15,20). Христос є “знаком протиріч”: одні Його хвалили і прославляли, другі ж засуджували і видали на смерть. Приклад життя Ісуса є для нас дороговказом та ідеалом у житті, тому й треба завжди бути готовим заради нього перенести всяке лихо, яке б спадало на нас. Прикладом цього є жертовність духовенства в часи переслідування Церкви в колишньому СРСР. Про нагороду і радість внаслідок переслідувань потішає Христос: “Що око не бачило і вухо не чуло, … те приготував Бог тим, що Його люблять”. Доки між людьми буде бракувати любові, милосердя, терпеливості, самого Ісуса, той, хто буде пробувати жити по-християнськи, буде зазнавати, якщо не фізичних, то бодай моральних гонінь (насмішки, кепкування). І тому великим духовним подвигом є вміння не боятися бути “білою вороною” заради Христа.
Урок 14. Мораль від Мойсея до Христа.
Мораль закону Мойсея мала величезне значення для наповнення морального почуття людини конкретним змістом. Водночас вона рахувалась з реальними можливостями її виконати. Основна роль моралі Мойсея – допомогти людині відчути реальність добра і зла у всьому тому, що вона робить. Адже діяльність людини назовні впадала їй та іншим у вічі в першу чергу. Тому мораль Мойсея починали виховання від найпростішого – морального нормування зовнішньої поведінки людини. Вона не торкалась внутрішньої сторони – мотивів і намірів. У людини, що жила згідно з Мойсеєм, могло виникати переконання, що оскільки вона нікого не вбила чи не обікрала, то вона праведна. Тому мораль від Мойсея не охоплювала ще цілої людини, бо не входила в її внутрішній світ. Вона не була ще повною і цілісною. Христос у Нагірній Проповіді доповнює Мойсея саме там, де закінчувалось його вчення. Моральною є людина, котра зробила добрими всі прояви своєї особистості. До того ж Христос наголошує на пріоритетом внутрішнього над показово легалістичним. Завдяки цьому вдалось провести чітку грань між моральним і юридичним, між життям на совість, а не за страх, між мораллю вільного і мораллю раба.