Викладання “Основ християнської етики” в 11 класі. Уроки з 1 по 17—й.
Урок 5. Відкритість як риса щастя (Блаженні вбогі духом).
Згідно з Христом, шлях нашого щастя полягає не в примноженні його зовнішніх атрибутів – кількості матеріальних благ, блиску слави і нагород, а в досягненні певного внутрішнього стану, що його Христос означує євангельським зворотом “вбогі духом”. В контексті Євангелія даний вираз значить внутрішнє відчуття неповноти наявного стану речей і готовність до постійного його поліпшення. Протилежністю до цього стану і, тим самим, нещастям людини є “багатство” – почуття самостійності і самозадоволення. Це почуття припиняє розвиток людини, накладаючи їй через самолюбування і самозакоханість межу. Йдеться, про обмежену, примітизовану людину. В цьому її “неблаженство”, нещастя. В історичному плані “вбогість духу” є підставою прогресу і творчості, а самозадоволення – застою і занепаду. Ситі, споживацькі цивілізації не є щасливі і приречені на зникнення, вони більше не творять свого майбутнього.
Урок 6. Лагідність (Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю).Виразність цього блаженства полягає в застосуванні Христом ілюзій до Біблії. Людина, що перебувала в щасті, перебувала в “раю”. Це чудовий вираз внутрішньої гармонії людини. Зробивши зло, вона втратила “рай”. Але Бог обіцяє повернення до нього в майбутньому. Звідси – ідея “Обіцяної землі”. До неї потім подорожують Авраам, Мойсей з ізраїльським море. Для лагідних обіцяне щастя стає реальним, вони його “успадковують” від Бога. Тобто лагідний перебуває в гармонії, що її не можна “успадкувати”, войовничий, затятий. Навіть більше, лагідний спроможний зберегти людяність, людське ставлення до людей, що його оточують. Він не залишає своєї “землі” спокою, зустрічаючись зі злобними, що втратили спокій. Тому оточення не в стані позбавити людину щастя. Не маючи лагідності, реагуючи злом на зло, ненавистю на ненависть ми нещасливі. По-християнськи кажучи, ми ще не навчились реагувати як людина лагідна. Ми ще не навчились свого щастя. Тому, так прагнучи тої стабільної “Обіцяної землі”, ми, подібно до Мойсея, не можемо ввійти в неї, через брак нашої лагідності. Всі конфлікти і війни через той брак. Тому ми й нещасливі.
Урок 7. Співчуття (Блаженні плачучі).
Ісус не говорить про плач як про емоцію. Його слова слід помістити в контекст любові Бога і ближнього. Наші причини до плачу – кривда і несправедливість, завдана нам. У конфлікті з іншими наш пріоритет – ми самі. Будучи скривдженими, ми закриваємось в егоїстичному переживанні, плачемо від злості, образи чи безпорадності. Христос пропонує зовсім інший підхід – пріоритетність проблем інших людей, народу, людства. Ми боїмося такого підходу, його боїться наш егоїзм як нещастя. Тому з часом ми байдужіємо за принципом “моя хата скраю”. Байдужість приходить на місце вимерлому почуттю. І тим самим приходить на людину нещастя самітності і почуття непотрібності. Для “плачучих”, тобто співчуваючих “утіха” (щастя) починається в створенні нової атмосфери міжлюдських відносин – гуманізованому житті.
Урок 8. Правдивість (Блаженні голодні і спрагнені правди).
Ми не схильні до вірності правді завжди і всюди. Вважаємо такий спосіб життя неможливим лише для окремих героїв, до числа яких себе не зараховуємо. Зустрічаючи таких людей, ми схильні сприймати їх як щось анормальне чи мрійницьке. А іноді трактуємо їх неблажливо чи скептично. Приклад Христа, розп’ятого за “свідчення правді”, не раз лякає нас, бо вимагає жертви. Ми схильні до правд, компромісів, не задумуючись про їх межі. Часто розрахунок ставимо над совістю. Так усе прораховуючи, навіть не підозрюємо, що програмуємо наше власне нещастя. Христос говорить про голод і спрагу – не тільки організму, але людської особистості. Лише правда може цілісно наситити і ощасливити людину. Устремління людини до правди, реалізовані тільки частково, принижують, отупляють, вміщують її в фантастичний світ несправжнього існування. Усвідомлення людиною цього є її щастя – “не одним хлібом живе людина”.
Урок 9. Милосердя (Блаженні милосердні).
Це блаженство вчить нас ставитись із зрозумілістю до слабкостей і недоліків, що також невід’ємні від нашої реальності. Наша стереотипна реакція – осуд, зловтіха, відчуження. Виходимо з нашого уявлення про людську досконалість і тому не вибачаємо іншим і собі невідповідності цьому уявленню. Жорстокість і нещадність – це кара і нещастя людей. Ненароджені, хворі і каліки, старі – люди, що несуть на собі особливо наочну слабкість і неміч, є першими жертвами жорстокості. Милосердя вчить вибачати, зрозуміти, увійти в ситуацію. Воно дає кожній людині ще один шанс, нікого не викреслює ніколи з-поміж людей. Воно дозволяє кожному бути собою, в його звертаннях прохання домінує над вимогою. Тільки милосердне суспільство по-справжньому сильне; коли воно карає, то зберігає повагу до гідності покараного і тому дає йому шанс виправитись, не даючи підстав озлобитись.
Урок 10. Чистота серця (Блаженні чисті серцем,