Причини виникнення УГКЦ
У ХVІ ст. православна церква в Україні перебувала в кризовому становищі. Митрополичі і Єпископські кафедри дістаються людям недосвідченим, цілком світським і часто аморальним. Беручи приклад з королів, князів, різні польські, литовські, українські магнати і шляхта зловживали право патронату над церквою у своїх маєтках і в сфері своїх впливів. Внаслідок цього відбуваються деморалізація і розлад на нижчих щаблях церковного життя. Другою причиною, яка дезорганізувала церковне життя в Україні, вважається втручання в церковні справи братств. Церковні братства були світськими громадсько-релігійними об’єднаннями, вони мали великі заслуги в розвитку освіти, культури, пробудження і організації національного релігійного життя в Україні. Були й інші причини, які підштовхнули ієрархів української церкви до Берестейської унії. Вони бачили недбале в духовному плані ставлення до української церкви з боку східних патріархів, зокрема Константинопольського, під юрисдикцією якого знаходилися.
Унія збуджувала надію на зрівняння прав та привілеїв приниженої української церкви з панівною римо-католицькою церквою. Унія повинна була захистити українську церкву від агресивних зазіхань «третього Рима», тобто Московської патріархії (що утворилася у 1589 р.), звільнитися від опіки анемічного «другого Риму», тобто Константинопольської патріархії, повернути українську церкву в лоно «»першого Риму», який уособлював собою Вселенську церкву під керівництвом Петрового намісника, тобто римського первосвященика. Унія мала дати українській церкві моральну підтримку та обдарувати її місією носія правдивого православ’я, ідеї єдності християнських церков на сході Європи.
Завдяки унії зберігся східний обряд. Це надзвичайно важливо, адже обряд – це не просто форма віросповідання, а історично складена і освячена традицією органічна єдність віровчення і культури нашого народу, це вияв і фактор його духовності.
Унія викликала пробудження національної свідомості українців. Виникав внутрішній опір, приходило усвідомлення себе як носія ознак, що складають народ, націю, виникала потреба їх захисту.
Унія стала засобом захисту української мови як найважливішої ознаки нації. Галичина від 1340 р. перебувала під чужомовним впливом, причому дуже активним. Однак саме тут найповніше збереглася і рідна мова і національна свідомість.
Відразу після унії 1596 р. духовенство відкрило так звані «уніатські школи», які діяли у Галичині до 1938 р. Такі школи стали осередками української духовності.
Унія створила передумови для розвитку національної інтелігенції. Формувальне зрівняння з католицьким духовенством відкривало для українського духовенства можливість здобувати середню і вищу освіту. Польські, римські, а пізніше австрійські та українські духовні заклади готували не лише священиків: з них виходила церковна і світська інтелігенція, яка започаткувала і успішно здійснювала українське національне відродження і державотворення.Унія, виникнувши як єдиний засіб порятунку нації, витворила українську національну церкву, бо тільки національне надає їй самобутності в католицькому і в православному світі, а тому здійснюване нею національне виховання віруючих традицій київського християнства.
Весь тягар національного відродження впав на плечі греко-католицького духовенства і воно виявилося на рівні вимог часу. Це визнали навіть ті, хто ліквідував унію у 1946 р.
В 1783 р. відкривається україномовна греко-католицька Львівська духовна семінарія, яка стає початком і центром національного відродження у Галичині.
В 1784 р. відкривається Львівський університет, в якому митрополит А.Ангелович домігся відкриття студії для українців їхньою мовою. В 1789р. тут відкрився «Руський науковий інститут».
В 1816 р. перемишльський священик І.Могильницький засновує перше в Галичині культурно-освітнє товариство під назвою «Товариство галицьких священиків греко-католицького обряду». І.Могильницткий склад першу в Галичині граматику нової української мови.
Митрополит М.Левицький ще у 1816 р. створив «Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення письма, освіти й культури серед вірних». Перемишлянський єпископ І.Снігурський упродовж життя займався просвітницькою діяльністю, створив музичну школу, що започаткувала хорову музику в Галичині, допомагав бідним студентам, вдовам і сиротам, відкрив духовну семінарію, а все свою майно віддав у розпорядження її.