Православ’я- особливості віровчення та культу
Нi одна мова не могла бути до кінця пануючою. Так на Сходi сформувався принцип, який зберігся до сьогодення, згідно з яким богослужіння повинно зберегтися i проводитись на мові зрозумілої народу. Цей принцип був священний в новозавітній легенді про заснування церкви Христа в день П'ятидесятниці коли на апостолів зійшов Дух святий i вони заговорили на мовах народів, якi перебували в Єрусалимі.
Крім того у Східній Римській імперії i пізніше у Візантійській імперії не склався однин загальний церковний центр. Тут було як, вже згадувалось, чотири єпархiї, які носили титул патріархату i претендували на керівництво загальноцерковними справами: єрусалимський антiохiйський, олександрійський та константинопольський. Останній з них хоч i був наймолодшим за часом, але використовуючи свої близькі стосунки з імператором, претендував на виняткове становище i навіть іменувався "вселенським".
У 313 р. Міланський (Медiоланський) едикт про віротерпимість імператора Костянтина І Великого дозволив тобто зрівняв у правах християнство i язичництво. У 330 р. він переніс столицю імперії у Візантію (Константинополь). У 395 р. Римська iмперiя розпалась на Східну i Західну. Внаслідок цього починають формуватись Східний (константинопольська) i Західний (Римська) церква. Пани римські, спираючись на традицію згідно з якою Рим був резиденцією ап. Петра, вважали Рим центром Вселенської церкви. Це привело до претензій Пап до визнання супрiмацiї (главенства) панської влади над світською. Почалися політична i догматична конфронтація між папою та імператором.
Протистояння посилювалось також внаслідок догматичних, теологічних та обрядових розбіжностей.
У 589р. на Толедському соборі Римська церква внесла зміну в Символ Віри (Фiлiокве) Сходження духа святого від Ісуса Христа (бога сина) Східна церква засудила це як єресь.VII (ІІ Нiкейський собор) останній який визнає Православна церква. До того ж папа Микола І фальсикував документ т. зв. "Констянтинiв дар" згідно якого сам Римський престол отримав право влади над Західними Римськими провінціями.
858 р. протиріччя це більше загострилися i 1054 на Константинопольському соборі остаточно відбувся розкол (схизма) християнської церкви на західну римо-католицьку (латинську) i схiдну-православну (ортодоксальну) греко-кафоличну церкву.
З ослабленням Візантійської імперії, поступово слабшали зв'язки між східними патріархатами, посилювались сепаратиськi тенденції. Поступово патрiархії перетворились на автокефальнi церкви Автокефалiя - вiд грецького (avtos-сам, кефалi-голова)- тобто незалежна самоправна церква. На відміну від Римо-католицькоi церкви де з самого початку склалась суворо централізована ieрархiя на основі супрiматii Пана Римського, якого католики вважають намісником Християн на землі, Вселенська Православна церква вважає єдиним головою церкви Ісуса Христа.
За довгу історію існування православ'я за різних історичних умов багато церков досягли стану автокефалії, спираючись на традицію i канони православної церкви. (Новий завіт, 34-е правило Святих Апостолiв, 9-е правило Антiохiйського собору).
В наш час існують: Константинопольська (Туреччина), Олександрійська (Єгипет), Антiохiйська (Сирія, Лiван), єрусалимська, Російська, Грузинська, Сербська (Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елауська (Грецiя), Албанська, Польська, Чехословацька, Американська, Сiнайська, Фінляндська, Японська православнi церкви мають автономію.
Православний культ відрізняється великою кількістю ритуальних дiйств, яким приділяється важлива роль. Абсолютизація обрядово-культовоi сторони релігії характерне для православ'я має назву - обрядовiр'я.
Вся культова діяльність православ'я, проникнути символічним значенням, втіленим в обрядах, таїнствах, святах та iн.
Цілим комплексом церковних обрядів e богослужіння. Головне православне богослужiння літургія в ході якої здійснюється таїнство євхаристії. В православ'ї лiтургiя має назву обідня. Під час обiднi здiйснюються пізні ритуали, молитви, проповідь, духовне пiснепiння (без муз. супроводу - хорове).
Літургія виконується кожної неділі i в свята. В найбільш значних святах виконуються служби якi продовжуються всю нiч- всенощне бдiння. Крім літургії проводиться: вечірня, повечірня (після вечірні), полунощниця, утреня (в 1-й, 3-й, 6-й, 9-й час (7, 9, 12, 15 годин). Але на практиці проводяться 3 служби - вечiрня, утреня, лiтургiя, решта приєднуються до них.