Сутність і походження релігії. Українська греко-католицька церква. Релігія і церква в Україні сьогодні
Художня фантазія — це невід'ємна властивість людського творчого мислення. Як засіб творчості, во¬на водночас виступає необхідною передумовою і на¬слідком трудової діяльності. В образній формі вона дає можливість моделювати не тільки світ речей, а й відношення людини до плоду своєї уяви.
Наукова фантазія пробуджує творчу уяву людини, дає поштовх абстрактному мисленню, за її допомогою людина здатна випереджати час, силою своєї уяви моделювати світ речей і відносин, які природа, су¬спільне буття не дають у готовому вигляді. Така фан¬тазія спонукає людину до пошуку істини, до дії.
Релігійна фантазія також моделює світ речей і відносин, вимагає емоційного відношення людини до плоду власної уяви. Натомість мистецтво, наприклад, не вимагає визнавати його твори за дійсність, тоді як релігійний образ видається за реально існуючий об'єкт, з яким треба рахуватися.
Головною ознакою будь-якої релігії є віра у над¬природне. До віри у надприродне слід віднести уяв¬лення про потойбічні сили у вигляді божества, анге¬лів, чортів тощо.Релігійна віра у надприродне характеризується певними особливостями. По-перше, вона передбачає не просто наявність у свідомості уявлень про надпри¬родне, а віру в реальне існування надприродного. По-друге, релігійна віра обов'язково передбачає емоційне відношення до надприродного. По-третє, віра в над¬природне включає переконаність в існуванні особли¬вих двобічних відносин між ним і людиною. Вірую¬чий переконаний в тому, що надприродне не тільки існує, а й може вплинути на його життя, долю, і що за допомогою певних дій людина, в свою чергу, мо¬же впливати на надприродне, задобрити його, ви¬молити прощення, викликати доброзичливе став¬лення тощо. Релігія виникла в свідомості людей під впливом умов суспільного буття, труднощів пізна¬вального процесу, потреби виходу із, здавалося б, безвиході, а також емоційного відношення людини до дійсності. Ця сукупність причин і умов, які створю¬ють необхідність і можливість виникнення та відтво¬рення релігійного відображення дійсності, і складає джерело та корені релігії.
2. Українська греко-католицька церква.
Менш проблематичними були в Україні процеси, пов'язані з відродженням Української греко-католицької церкви (УГКЦ), що виникла на її теренах в результаті Берес¬тейського собору 1596 р. Ідентифікування діяльності УГКЦ з відродженням духовної самобутності нашого народу вимагає знань безпосередньо передсоборних і соборних подШ, подальшого буття так званої уніат¬ської церкви, а також перегляду її ролі в розвитку на¬ціональної самосвідомості і культури.
Як уже зазначалося, універсальний характер київ¬ського християнства передбачав церковну єдність. Д° того ж різні регіони України-Руси сповідували хрис¬тиянство як у його кирило-мефодіївській, значною мірою зорієнтованою на Рим, так і православно-візантійських традиціях. Тому київські князі і митрополити-ієрархи вимушені були активно контактувати як з східними (Константинополь), так і з західними (Рим) християнськими центрами.
Перша спроба союзу (унії) української церкви із західною (католицькою), як вважає відомий церков¬ний історик М. Чубатий, була 1214 p., коли угорський король мотивував це перед папою Іннокентієм (1198—1214 pp.) бажанням Галичини бути в єдності з Римською церквою, але із застереженням, щоб "до¬зволено було зберегти свій (грецький) обряд".
Друга спроба впровадження унії припадає на роки князювання Данила. Данило Романович (1238— 1264 pp.), організуючи хрестовий похід європейських держав проти монголо-татарської навали, згодився на підпорядкування церкви під римську юрисдикцію і прийняв від папи королівську корону (1254 p.).
В подальшому спроби зняття суперечностей і об'єд¬нання православної та католицької традицій в христи¬янстві проводилися під час Ліонської (1274 р.) і Флорен¬тійської (1439 р.) уній. Ці події не могли не вплинути на долю християнства в Україні. Москва категорично запе¬речила Флорентійську унію: прихильник унії митропо¬лит Ісидор (1436—1458 pp.) був ув'язнений. ЇЇ перехід на месіанські позиції "третього Риму" повністю зробив українську церкву православною провінцією Московсь¬кого патріархату. До того ж українська церква постійно терпіла утиски від польської влади. Вихід з кризи вбача¬вся деякими ієрархами православ'я в Україні (Михайло Рогоза (1588—1596 pp.)) у прийнятті нової унії і скли¬кання з цього приводу собору.
Собор відбувся у Бресті на початку жовтня 1596 р. Хоч він був скликаний, власне, тільки для проголо¬шення унії, на нього поряд з прихильниками папства прибули і його супротивники. Учасники відразу поді¬лилися на два Собори. Члени малопредставницького Уніатського Собору не припускали й думки щодо мо¬жливості проведення спільного Собору з численними Противниками унії.