Християнство – історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання

План

І. Зміст, особливості. Історичні дані.

1.Природа духовності.

2.Духовність і вихованість.

ІІ. Основи і етика християнства.

1.10 заповідей.

2.Психологічне значення поняття “любов”.

3.Ідеологія християнства: “Людина, як одна з творінь Бога”.

4.Виховання головних чеснот християнина.

ІІІ. Концептуальні засади формування духовності особистості на основі християнських моральних цінностей.

1.Цінності – провідна сторона формування особистості.

2.Принцип формування духовності на основі християнських цінностей.

3.Мета і завдання формування духовності.

4.Зміст формування духовності.

5.Форми виховання духовності засобами моральних християнських цінностей.

IV. Особливості виховання і життя в родині за християнським зразком.

1.Християнське подружжя.

2.Християнські цінності української родини: традиції і сучасність.

Висновок

Мусимо прийняти визнання, що духовність — це певний стан людини і суспільства, який формується, виробляється важкою працею душі самої людини і самого суспільства, за участю їхньої власної волі і власних зусиль. Визнаємо також, що людська істота має схильність і потенції до нарощування власного духовного поля. І то незалежно від того, якими очима дивимось на нього — очима християнина чи матеріаліста. “Переконання у високому “ святому є переконанням, вродженим духові людському, або, точніше сказати, сутністю людського духу, тим, чим дух людський відрізняється від душі тваринної...” Навіть В.Сухомлинський у добу домінування атеїстичного світогляду підкреслював, що “предметом особливої уваги виховання має бути стан духу вихованця”. Образи Павки Корчагіна чи шолохівського Давидова мали репрезентувати в той час саме таке поєднання в людині двох начал — матеріального і духовного.

І сьогодні цю двоєдність сприймаємо як реальність, але з тим лише застереженням, що й духовність може мати різний зміст, бо джерелом її можуть бути різні авторитети. Маємо тут нагадування євангеліста: “Не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони...”.

Другою істотною особливістю духовності є те, що їй завжди властива певна спрямованість - націленість на Ідеал. Людині притаманна вічна схильність стояти обличчям до Ідеалу І вічне прагнення наблизитися до нього. В основі цієї спрямованості і цього прагнення лежить віра в нього, що не залежить від того, якого змісту є цей Ідеал. Навіть тоді, коли людина зрікається віри в Бога й оголошує себе атеїстом, вона приречена вірити, не може не вірити. За висловом М.Бердяєва, відходячи від віри в Бога, людина впадає в ідеолотропію, псевдорелігію, класичним взірцем якої була комуністична Ідеологія.