Нові релігії ХХ століття: неохристиянські, орієнталістьскі, синтетичні, езотеричні, неозичництво, сатаністи.

„НОВІ РЕЛІГІЇ” ХХ СТОЛІТТЯ

Релігійний ренесанс, відродження інтересу до релігійно-містичних шукань минулого, виникнення нових релігійно-філософських вчень, релігійних рухів і незвичайних містичних шкіл, справжній вибух культів другої половини ХХ та початку ХХІ століття – яскрава особливість Нового часу.

Строкатість сучасного богошукання фантастична та є характерною рисою для всіх частин світу планети, всіх континентів і регіонів. Можна сказати, що „епідемія нетрадиційної релігійності” водночас викликає неприйняття, різку критику та завойовує чималу кількість прихильників. Інколи з нічого навколо пророка, вчора ще нікому невідомого, виникають великі релігійні формування. Нині поряд зі світовими релігіями з багатовіковими традиціями діє близько 30 тисяч інших релігійних учень і культів. Без відомостей про них уява про релігійну ситуацію в світі буде неповною.

Терміни, якими позначають оформлені в другій половині ХХ ст. нові конфесії, релігійні групи, духовні течії, церкви, в появі яких відбилися модерністські процеси в релігійній сфері, це – новітні релігії, неорелігії, нові релігійні течії, нові релігійні рухи.

Дискусійним у релігієзнавстві залишається питання, на підставі яких критеріїв цей тип релігій можна називати „новими” тому, що проблема визначення новітніх релігій актуальна з трьох причин:

важливо встановити параметри, за якими можна було б віднести релігійні течії справді до новітніх,

існує необхідність використовувати такі визначення, які б служили ефективним критерієм належності до організацій та рухів, які об’єднує загальна назва – „нові”,не всі рухи, течії та культи, які релігієзнавці чи соціологи відносять до „нових”, вважають себе такими (наприклад, Шрі Чінмой вважають себе культурним центром, Міжнародне товариство свідомості Крішни претендує на звання найстарішої із релігій, Багаї також наполягають, що їхня віра не новітня, а одвічна тощо).

Зарубіжні релігієзнавці „новими” називають рухи, що виникли після Другої світової війни. Українські релігієзнавці вважають, що новітні релігії спочатку з’являються у 60-х роках ХХ ст. в США (С.Бублик), а вже потім, у 80-90-ті роки, у Західній Європі і в Україні (Л.Филипович) .

Дослідження еволюції „нових релігій” показує наявність певних відмінностей у їх виникненні в США та Західній Європі. Якщо в США вони прийшли зі своєї батьківщини (здебільшого зі Сходу) разом із родоначальниками (гуру, вчителями тощо), то в Європу, а вже потім і в Україну – з учнями, тобто через посередників. Основними причинами виникнення „нових релігій” вважають наступні:

альтернатива існуючим традиційним релігіям, незадоволеність формами їх роботи та як результат духовних пошуків, протест проти існуючих порядків; у посткомуністичних країнах ( у т.ч. в Україні) – як протест проти комуністичної ідеології та форма своєрідного дисиденства;

зміна світоглядних парадигм, що спричинена науково-технічною революцією ХХ ст.. і суперечностями постіндустріального суспільства; підвищення загального рівня освіченості, що призвело до кризи світоглядних орієнтацій та релігійної картини світу;

розрив існуючих донедавна зв’язків поколінь, відхід від релігії батьків;

відкритість „нових релігій” для послідовників будь-яких вчень, їх демократизм і претензії на духовне об’єднання людства;

оригінальні методики та форми роботи, які вони пропонують – медитації, сеанси йоги, фізичне та психічне оздоровлення.

антропологічний протест – неприйняття людиною сучасності як такої (за дослідником релігійних процесів В.Єленським) .

Причини, які зумовили виникнення „нових релігій”, стали не тільки рушієм їх розвитку й великої популярності серед населення. Вони отримали не тільки широке розповсюдження на всіх континентах, але й щороку чисельно зростають. Так, за даними „Енциклопедії Британки” (1996), у 1995р. в світі нараховувалось 121 млн. 297 тис. прихильників „нових релігій” та близько 1 млн. – потенціальних послідовників, тобто 2% всього населення планети – прибічники „нових релігій”. Якщо з 1980 по 1993рр. приріст прихильників становив 33%, то за прогнозами, до 2006р. зростання складе 67% при 20% зростанні населення. У жодній з давно існуючих релігій таких змін не очікується. Існує думка про „наступ деструктивних культів”, їх претензії на канонічний простір традиційних та історичних релігій. Ця думка не обґрунтована, оскільки, як показують дослідження, з усіх, хто з цікавості, а не з релігійних переконань приходить у нерелігійні громади, залишається не більше 0,4%.