Діяльність митрополита В.Липківського - служіння істини й добру
А ось витяг із заяви Митрополита Василя Лапківського до уря¬ду УРСР 1927 року: " Вважаю за обов’язок свого служіння в Україн¬ській Автокефальній Православній Церкві в Українській соціалістичній Радянській Республіці звернутися до Вас а заявою проханням про захист моїх громадянський прав і волю виконання мого церков¬ного служіння. Співробітники Держполітуруправління весь час дослід¬жували мою працю з політичного боку; два рази, в 1923 і 1926 pp., брали мене до в’язниці, але моє перебування тепер на волі свід¬чить про те, що якихось навмисних політичних злочинів в моїй пра¬ці, не знайдено; але й досі залишають мене під підозрінням в антирадянських і в контрреволюційних настроях. І от черев одне лише пі¬дозріння в мені антирадянських настроїв, я вже більше року, як позбавлений права виїзду з Києва й можливостей фактично виконува¬ти своє служіння церкві; крім того ще й на церкву, якій я служу, накликаються через мене різні загрози. 27 липня ц.р. представник Всеукраїнського Держполітуруправління, бувши в Києві, викликав мене з шістьма представниками округових Церков і в час Передсоборної наради і в моїй й присутності викладав перед нами в образливий для мене спосіб мої ніби антирадянські і контрреволюційні вчинки, які ставлять дід загрозу вільне і легальне існування в УРСР всієї Української Церкви, заявивши їм, що він остільки не вірить жодному моєму слову, що до мене навіть не звертається…"
Після усунення в поста глави Церкви Митрополит Василь дуже бідував, не маючи засобів на існування, щоденно чекав арешту. Йо¬го виселили із помешкання при Софійському соборі, через що змуше¬ний був переїхати на околицю Києва до своєї старенької сестри. Од¬наче був настільки витривалим і мужнім, що навіть за таких склад¬них умов плідно працював. Зокрема, він написав історію Української православної Церкви, підручник Старого і Нового Заповіту, двотом¬ний Український церковний статут, бесіди з історії Всесвітньо! Церкви, частково переклав Євангелії і Апостола на українську мову, відтворив із пам'яті багато своїх проповідей, з яких збереглося близько 360.
В одній із своїх публікацій автори Ф.Турченко І 0.Ігнатуша зазначають, що в середині 20-х років приріст чисельності прихиль¬ників УАПЦ різко скоротився, навколо автокефальної церкві та її парафіян створювалась атмосфера підозрінь, недоброзичливості. А ще більше умови ускладнилися, коли з квітня 1925 року парторганізацію України очолив кат українського народу, вірний поплічник "батька всіх народів" Сталіна - Д.М.Каганович. Він розцінював цю церкву як націоналістичну, ворожу радянському народові. Слова "куркуль", "піп", "автокефаліст" і "петлюрівець" сприймалися як синоніма. В 1929-1930 pp. органи ДПУ сфабрикували справу "Спілки визволення України" /"СВУ/, а в процесі слідства "доводилося", що Автокефаль¬на Церква була однією з ланок антирадянського підпілля, зв'язаного з емігрантськими буржуазно-націоналістичними колами. За таких оклад¬них умов, боячись ще більших репресій, керівництво УАПЦ пішло на крайній крок - 28-29 січня 1930 року в Києві було скликано Надзви¬чайний Церковний Собор, який визнав існування цієї церкви недо¬цільним.До 1936 року Українську Автокефальну Православну церкву було знищено. У тюрми, табори-гулаги були кинуті тисячі українців-священнослужителів і рядових мирян.Машина масових жорстоких репресій підминала під себе навіть людей похилого віку, хворих та немічних. В Україні не залишилось жодного єпископа, ні одного діючого священика і парафії УАПЦ. Та не дивлячись на ці муки і страждання, постійне переслідування з боку комуністичної влада, незалежна Ук¬раїнська Православна церква відродилася знову у вирі другої світо¬вої війни, діяла у підпіллі й діаспорі і таким чином зберегла тра¬диції тисячолітньої Київської митрополії.
Останнє десятилітнє життя видатного духовного пастиря Украї¬ни, його шлях на Голгофу тривалий час були покриті мороком тайни. Ще не так давно в одному а матеріалів "Літературної України" та в багатьох публікаціях, що видаються в діаспорі, відзначається, що Митрополит Василь був заарештований у лютому 1938 року і запрото¬рений до концтабору біля Норманська, де він, 74-річний,перебував хворий, позбавлений медичної допомоги, що ніхто не знав, коли, де і за яких обставин він загинув, де поховане страдницьке тіло цієї Великої Людини.
І лише останнім часом історик Сергій Білокінь доклав чимало зусиль, щоб відтворити останні роки, дні та години життя Митропо¬лита. Насправді Василя Липківського "притягнуто до кримінальної
відповідальності" за статтям 54-10 та 54-11 22 жовтня 1937 року. Людською мовою це означає присудження до розстрілу.
Слід зауважити, що за цими новими матеріалами його мучениць¬ка постать виростає ще більше. У в'язничій камері чи кабінеті слідчого мало хто тримався героїчно. À Митрополит Василь Липківський був таки Великомучеником і Героєм, і це засвідчило НКВД дев'яносто трьома арієтами свого власного діловодства.
20 листопада 1937 року нарком внутрішніх справ УРСР затвер¬див звинувачувальний висновок щодо Митрополита. У цьому висновку втілились яскраві риси радянської юриспруденції. Починається він, як зазначає С.Білокінь, із хвалькуватої заяви: "ІУ відділ НКВД УРСР ліквідував націоналістичну фашистську організацію українським церковників, що ставила собі за мету відторгнення України від СРСР І створення самостійної держави фашистського типу". З посилан¬нями на свідчення морально й фізично розчавлених ієрархів УАПЦ Василя Липківського звинувачували в тому, що він був одним із ке¬рівників /уже не чільним керівником/ організації, проводив актив¬ну антирадянську роботу, був зв'язаний із закордонними еміграцій¬ними колами й надсилав їм антирадянську інформацію.