Діяльність митрополита В.Липківського - служіння істини й добру
В історії української людності, релігійно-культурного життя XX століття серед яскравих постатей, що репрезентують духовне обличчя нашого народу, визначне місце посідав Митрополит Василь Липківський , натхненник відродження Української Автокефальної Православної церкви та її перший провідник. Його ім’я сіяє в од¬ному сузір’ї з Володимиром Великим і Петром Могилою, Іваном Вишенським і Григорієм Сковородою, Тарасом Шевченком і Іваном Фран¬ком, Андрієм Шептицьким і Йосифом Сліпім. Ці імена - свідоцтво нашої тернистої історії, величі духу і трагічного шляху, який пройшла Україна. То - наше безсмертя, визнання нас світом, усві¬домлення того, що є таки в центрі Європи народ, який називається "українці".
Народився майбутній Митрополит 20 березня 1864 року в селі Попудні на Уманщині в сім’ї священика, галичанина за походженням. Свої дитячі роки прожив у селі, навчався в Уманській бурсі, потім в Київській Духовній семінарії і завершенням його освіти була Ки¬ївська Духовна академія, яку він закінчив у 1889 році з науковим ступенем кандидата богослов’я.
У 1890 році його було призначено на посаду законовчителя до Черкаської прогімназії. Тут він одружився й 2 листопада 1891 року прийняв сан священика. Однак духовна кар’єра його не приваблюва¬ла, бо всім своїм єством усвідомлював, що мусить служити церкві, яка понад двісті років тримав в неволі рідну Церкву його народу і таким чином він сам отав співучасником її русифікації.
Знаючи, що Українська церква ніколи не мирилася з підлегліс¬тю Московському церковної урядові і навіть j найтяжчі часи пану¬вання зa Петра І, Катерини ІІ та Миколи І українська свідома люд¬ність завада мріяла про повернення її свободи, отець Василь виношував ідею незалежності, а за своє українофільство не раз зазна¬вав утисків.
Події 1917 року не пройшли для претоієрея Василя Липківського не поміченими - він активно включався в український національно-церковний рух. Був обраний головою з’їзду духовенства і мирян, який підтримав рух ва автокефалію православної церкви України. В цей же період Василь Липківський створив у Києві "Братство Воскре¬сіння", яке згодом перетворилося ва Всеукраїнську Православну Цер¬ковну Раду /ВПЦР/.
Він перший у травні 1919 року почав відправляти Літургію ук¬раїнською мовою. Потім був настоятелем Софійського собору, брав
активну участь у створенні українських православних парафій, пе¬рекладав богослужбову літературу на українську мову. З цього при¬
воду вія писав: "...Вживання рідної мови у відправах Божих служб -
це вола Христа fi заповіт Апостола... Piдна мова в церкві - це пер¬ша ознака істини православія, як братерства й рівноти всіх народів
перед Богом".
На першому Всеукраїнському Церковному Соборі 23 жовтня 1921pоку делегати колективно провели хіротонію /покладанням рук на голо¬ви один одному/ і першим єпископом ЦАПЦ отав колишній протоієрей Василь Липківський. Від Собору він отримав високий титул і посаду Архієпископа, Митрополита Київського і всієї України. Це була церква дійсно національна, дійсно народна і дійсно повністю незалежна. Першою серед усіх православних словенських народів вона ввела в Богослужіння живу мову свого народу.
Московські єпископи в безсилій злобі не зупинились перед уся¬кою неправдою і наклепами ,на цю величну подію відновлення Українською Церквою свого єпископату. Але життя, цей найбільш правдивий свідок і суддя, уже виправдало цю подію не тільки як акт остаточ¬ного відродження УАПЦ і визволення її від московських кайданів, а й як головну підвалину її нового й чистого вільного життя. Бо во¬на з самого початку була вільною, тобто автокефальною. Ні від яко¬го стороннього церковного, а тим більше від керівництва московсько¬го, вона не залежала, оскільки була далеко старіша від Московської Церкви і навіть сама цю церкву породила.
Відроджена Церква швидко поширилась по всій Україні. До сере¬дини 20-х років вона мала понад 30 єпископів, близько 1200 пара¬фій. Районами найбільшого їхнього впливу булл Київщина, Поділля, Полтавщина, Волинь. Велась також місіонерська діяльність у Захід¬ній Україні, в Молдавії, Туркестані і навіть за кордоном. Василь Липківський відвідав не менше як 500 парафій з благовістям про Українську Церкву.Одначе богоборна радянська влада не дала УАПЦ довго проісну¬вати: почались утиски, переслідування, а далі і справжні гоніння її діячів. Так, 1927 року за розпорядженням уряду було скликано другий Всеукраїнський Церковний Собор, якому було наказано усуну¬ти Митрополита Василя з митрополичої кафедри. Про його пересліду¬вання свідчать такі документи: "Цілком таємно. Жовтень 1924 року. Всім KP ОДНУ Лубенської округи. Чорнуський район, ОДНУ - УРСР звернуло увагу окрвідділів на дедалі зростаючий вплив серед укра¬їнського населення т.зв. Української автокефальної церкви, очоле¬ної Київським Митрополитом Василієм Липківським. Давно вже відомо, що Липківський і його сподвижники в потайними пропагандистами українського сепаратизму і не так прагнуть визволити від залежності Московського патріархату деякі церковні парафії на Україні, як під цією завісою проповідують різні ворожі Рад.владі ідеї україн¬ського націоналізму...«Цілком таємно. Всім головам сільрад. Окружний виконавчий комітет від 16 жовтня повідомив, що по маючимся в РВК відомостям український єпископ Липківський виїхав з Києва до Могилівської округи. При з’явленню Липківського на терені Ва¬шого села необхідно вжити міри гальмування до його пересування під видом перевірити документи, запитати округ та інші, і разом з тим терміново сповісти РВК, де затримано Липківського, аби бу¬ло можливо вжити відповідні міри догляду..."