Католицька Сакраментологія
Терміни “сакраментальний”, “сакраментальність» - їх загальне значення як похідних від sacramentum стосується семи святих таїнств, але вони наголошують на матеріяльній дійсності, що стає середником Божої присутности й дії. Тому в цих термінах відчутно інакший наголос, ніж у термінах таїнственний і таїнственність, які обслуговують не тільки літургійну сферу, а й тріядологічну й сотеріологічну. Іншими словами, все, що сакраментальне, таїнственне, а в таїнственному не завжди можна пізнати, що йдеться саме про сакраментальне.
Термін сакраментальний вказує на аспекти й характеристики матеріяльного світу, який має здатність бути середником Божої присутности й дії: сакраментальною є та видима дійсність, яка скеровує нас до невидимої Божої присутности й дії. Термін таїнственний вказує на аспекти й характеристики Божої присутности й дії, які являються нам і через матеріяльні середники, і без них: таїнственною є невидимою дійсністю, яка діє через видиму.
Кількість таїнств у католиків такий же, як і в древній Церкві, тобто сім. Але загальний погляд на всі таїнства принципово відрізняється від древньоцерковного. Католики учать що таїнства є не тільки дійсними, але і діючо-рятівними і, поза залежністю від стану людини, яка їх визнає.
Православ'я ж учить, що церковні таїнства вважаються дійсними при здійсненні їх кожним канонічно правильно поставленим священиком за Церковним статутом (якщо, у крайньому випадку, водохрещення робить мирянин, воно теж вважається дійсним). Але діючо-рятівним таїнство є тільки тоді, коли людина визнає його з належним розташуванням. Так апостол Павло в Першому посланні до Коринфян попереджав про те, що коли людина причащається без міркування, без належної підготовки, то він робить це в осуд собі. (1 Корів. 11, 29)
Католики ж вважають, що у будь-якому разі - поза залежністю від того, з вірою чи без віри підходить людина до сприйняття таїнства, - воно є діючим.
При такому підході таїнства починають розглядатися як деякі магічні обряди. Тобто якщо правильно поставлений священнослужитель правильно прочитає покладені слова, якщо є той, над ким цей обряд відбувається, і є всі зовнішні атрибути, необхідні для його здійснення (вода для водохрещення, хліб і вино для Евхаристії), та наявність цих формальних елементів є достатнім для того, щоб таїнство виявилося рятівно-діючим.
Таїнство водохрещення
У Православній Церкві формула водохрещення така: “Похрещується раб Божий (ім'я) в ім'я Батька, амінь. І Сина, амінь. І Святого Духа, амінь”. У католиків же відбувається перенос уваги на фігуру здійснюючого таїнство. Католицький священик говорить: “Я похрещую тебе в ім'я Батька, і Сина, і Святого Духа, амінь ”. У католиків із середніх століть введене обливальне чи окроплювальне водохрещення. Сьогодні говорити про це як про відмінність, тому що й у нас за останнє сторіччя багато дорослих і дітей були хрещені в такий спосіб. Але в нашій країні умови життя були такі, що Церква була змушена допускати водохрещення обливанням чи кропленням. У крайній ситуації таке водохрещення допускалося і древньою Церквою - якщо треба було вибирати: хрестити людину обливанням чи не хрестити зовсім. Католики ж у середні століття не були спонукувані до цього ніякими ґрунтовними неминучими причинами. У нашій країні хоча і був тимчасовий відхід, але зараз намагаються по можливості повернутися у відношенні дорослих - і це є вже в багатьох храмах - до практики водохрещення зануренням, як це і було в древній Церкві, у той час як католики як і раніше принципово вважають достатнім обливальне чи навіть тільки окроплювальне водохрещення.
Таїнство миропомазання
У Католицькій церкві це таїнство називається конфірмацією. Відбувається воно, на відміну від Православної Церкви, як правило, єпископом. Це відмінність не така вже істотно, адже й у православних священик помазує миром, що освячено архієреєм. У практиці Православної Церкви миро раз у два роки освячує Патріарх, потім воно розподіляється по єпархіях і по приходах (тобто єпископ у такий спосіб частину своїх повноважень доручає священику). А в католиків сам єпископ робить це таїнство через покладання рук. Істотною відмінністю є те, що конфірмація відбувається над дитиною не відразу після водохрещення, а лише по досягненні підліткового віку. У різних країнах і в різні століття вік конфірмації коливався від семи до дванадцяти років. Чим керуються католики, відсуваючи миропомазання - конфірмацію - від водохрещення? Вони учать так. Якщо дитина хрещена, то вона звільнена від провини першорідного гріха. Дитина особистих гріхів не має. Якщо вона і вмре, то все рівно буде врятована і сподобиться кращої долі, тому нема рації викладати йому інші таїнства до досягнення підліткового віку. Це чисто зовнішній, раціоналістичний підхід, при якому ігнорується благодатна дія таїнств.