Релігійний модернізм
Модернізм релігійний (франц. moderne - сучасний) - пристосовування релігії до мислення і психології сучасної людини.
Ціль модернізму - зміцнення позицій релігії.
Засоби модернізму - нові поняття, нові обряди, нова церковна організація.
Корисність релігійного модернізму в тому, що він сигналізує про недоліки церковного життя, недоліки в тому, що модернізм як би заперечує попередні форми релігії, що викликає відчуття відносності істинності релігійних ідей.
Під модернізацією релігії слід розуміти процеси, зв'язані зі зміною її внутрішнього змісту; їх вивчають представники релігієзнавчого підходу. Правда, представляється, у запропонованому контексті термін не дуже вдалий, оскільки нерідко позначає еволюційні процеси в якій-небудь релігії, що не можуть бути віднесені до "сучасних" (наприклад, повернення до ідейних джерел релігії). Проте, він затвердився в зазначеному значенні в релігієзнавчій літературі. Що стосується релігійного модернізму, то слід вводити обмеження на використання цього поняття (деякі науковці вживають іноді останнє як синонім "модернізації релігії") і слід позначати ним тільки процеси, які йдуть у соціально-релігійній сфері і мають відношенні до соціальної модернізації.
Структуру релігійного модернізму можна розглядати в двох площинах: з однієї сторони як релігійно-світоглядний, психологічний і соціальний аспекти взаємозв'язку релігії і суспільства, яке модернізується, з іншого боку - як взаємодія релігійної свідомості і поведінки в контексті стимулювання і реакції релігії на соціальну модернізацію.
У першому підході провідним є соціальний аспект. Релігійно-світоглядний аспект, зв'язаний з аналізом представлень віруючих про священне, надприродне, про світ і людину, і психологічний, що виявляє схильність людей до визначеного сприйняття дійсності, цікавлять нас також тільки в соціальному контексті, і їхнє вивчення має підлеглий характер у рамках даного підходу.
Другий підхід дозволяє виявити ідеологічну позицію релігійних організацій і мотиваційні можливості релігії у відношенні поведінки віруючих, а також проаналізувати дану поведінку, що сприяє чи перешкоджає соціальній модернізації.
У рамках релігійного модернізму як парадигмального поняття можна виділити дві протилежні позиції:
1) Промодерністська позиція, зв'язана з позитивним відношенням релігії до прогресивного розвитку суспільства. Позначимо її - "релігійний модернізм" (можливо, точніше був б - "власне релігійний модернізм").
2) Контрмодерністська позиція, зв'язана з негативним відношенням релігії до соціальної модернізації ("релігійний контрмодернізм").
Зміст релігійного модернізму може істотно відрізнятися в залежності від рівня розвитку суспільства. Так, позицію підтримки релігій капіталістичних перетворень у країнах, які розвиваються, можна визначити як промодерністську. У той же час прагнення консервувати існуючі порядки в розвинутих країнах Заходу, перешкоджати переходу до інформаційного суспільства більш підходить під характеристику релігійного контрмодернізму.
Ще складніше ситуація з відношенням релігії до соціалізму. Соціалізм і капіталізм - два варіанти модернізаційного проекту. В даний час у їх змаганні перемогу одержав капіталізм, про що свідчить соціально-економічна і політична трансформація більшості країн т.зв. "соціалістичного табору". Однак про остаточну поразку соціалізму можна буде судити тільки через значний проміжок часу. Не виключено, наприклад, що той же "комуністичний" Китай, що сьогодні досить ефективно розвивається, прийде до інформаційного суспільства, минаючи стадію капіталістичних відносин, або здійснивши конвергенцію соціалізму і капіталізму.
Релігійний модернізм можна класифікувати по якісних і кількісних характеристиках. Серед перших - експліцитністъ та імпліцитністъ.
Експліцитну промодерністську позицію займають релігії, безпосередньо підтримуючу ідею соціального прогресу (наприклад, т.зв. протестантська "теологія революції"). Імпліцитний характер релігійного модернізму зв'язаний з непрямою підтримкою ідеї і виражається в наявності відповідної догматики й етики, об'єктивно сприятливих соціальний модернізації (наприклад, кальвінізм у трактуванні М. Вебера).