Просвітницька діяльність греко-католицьких священиків на Прикарпатті в ХІХ ст.
Почин Могильницького пiдхопила значна частина духовенства. Ось як писав про подвижницьку дiяльнiсть греко-католицького духовенства о.Теодор Богачевський: "В роцi 1843 калуський декан Бабичевський представив єпископу до подяки за стараннiсть в дiлянцi шкiльництва також священикiв: Йосифа Кобилянського з Берлог, Iвана Козанкевича з Голиня, Михайла Левицького з Кропивника, Юрiя Соколовського з Новицi, Миколу Куневича з Петранки, Михайла Телiховського з Пiдмихайля, Йосифа Кульчицького з Пiйла, Прокопа Лопатинського з Рип`янки". Серед тих священикiв, чиї iмена дiйшли до нас, слiд згадати Омеляна Абрисовського (1864-1928), Антона Глодзiнського (1861-1914), Дiонисiя Дорошинського (1866-1930), Iвана Жукiвського (1810-1884), Степана Городецького (1863- 1928).
Одним з найяскравiших представникiв цiєї епохи був, безперечно, засновник галицького театру о. Іван Озаркевич (1794, Галичина — 1854, м. Коломия), який поставив в Коломиї першу виставу i заснував театральний гурток. Заслуга Озаркевича полягає в тому, що вiн, використавши п`єсу Котляревського "Наталка Полтавка", переробив її вiдповiдно до місцевих народних звичаїв. Ось чому була змiнена навiть назва на "Дiвка на вiдданю, або На милуванє нема силуваня". Вистава була пiдготовлена дуже старанно, про що свiдчить той факт, що ще в червнi 1848 році. Озаркевичу з допомогою бургомiстра Коломиї Дрималика та директора школи Миколи Верещинського вдалося утворити з любителiв театру "драматичне товариство". Пiсля успiху, який мала вистава в Коломиї, Озаркевич разом з трупою вирушає до Львова, де 26 жовтня 1848 року поставив ту ж виставу. Була поставлена "Вiдданиця" також i в Перемишлi. Всюди Озаркевича супроводжував успiх.
Iван Озаркевич не обмежився одною обробкою, але також переробив "Сватання на Гончарiвцi" Григорiя Квiтки (пiд назвою "Сватанє, або Жених навiжений"), "Купала на Iвана" С.Писаревського (у Озаркевича "Весiлє або над цигана Шмагайла нема розумнiшого") i "Москаль чарiвник" Котляревського ("Жовнiр-чарiвник"). Є данi про те, що Озаркевич почав писати оригiнальну комедiю "Опришки в Карпатах", проте вона залишилася незакiнченою.
Звичайно, не тiльки Озаркевич працював для потреб українського театру. До нас дiйшли данi про iнших священикiв, якi в тiй чи iншiй мiрi мають заслуги перед театром. Серед них — брат Олександра Барвiнського Осип (1845-1889), чия iсторична драма "Павло Полуботок" була дуже популярна у 80-х роках в Галичинi, Гнат Якимович i, безперечно, Рудольф Мох ().
Свою театральну дiяльнiсть вiн почав ще пiд час навчання в духовнiй семiнарiї. Працюючи священиком в рiзних селах Галичини, Р.Мох мав можливiсть ближче познайомитись з життям трудового народу. В 1849 році в авторському доробку з`явилась вiршована драма "Терпен-спасен", яка була поставлена у Львовi 3 травня 1849 року в рiчницю скасування панщини. Та найбiльшої популярностi зазнала п`єса "Справа в Клекотинi" (1849). Як відмічали дослідники, це перша оригiнальна комедiя в захiдноукраїнськiй лiтературi. У драмi на першому планi антигорiлчанi мотиви. Така позицiя Р.Моха не є випадковою. Як вiдомо, саме вiн був iнiцiатором створення "Кружка руських мiсiонерiв", який проводив серед народу антиалкогольну пропаганду. З цiєю метою "мiсiонери" iдуть в народ, по селах проводять бесiди, виголошують промови, читають лекцiї. Мiсiонерська дiяльнiсть Р.Моха довготривала i охоплювала великий географiчний простiр. У "Нарисi українськоруської лiтератури до 1890р." I.Франко назвав Р.Моха "популярним бесідником I промовцем, одним із головних апостолів пропаганди тверезості між народом", а в розвідці "Панщина та її скасування в Галичині" постать Р.Моха ставить у ряд молодших товаришів "перших борців нашої народної свідомості" - Шашкевича, Головацького, Вагилевича.Значною є i лiтературна спадщина греко-католицьких священикiв. Перебуваючи серед простого народу, вони не могли не бачити нагальну потребу в лiтературi як засобi пiдвищення духовного рiвня народу. Ось чому, перебуваючи в самiй гущавинi народного життя, з-пiд пера священикiв виходили твори, якi не тiльки показували життя таким, яким воно було, але i прагнули змiнити його на краще. В лiтературних колах Галичини користувалися популярністю твори священикiв-прикарпатців Тита Блонського (1830, м. Тлумач — 1897, с. Дора), Бобикевичiв Костянтина (1855, с. Старі Скоморохи Галицького району — 1884, с. Пасічна), Олекси (1865 — 1902, м. Стрий), Софрона Витвицького (1819 — 1879, с. Жаб`є), Миколи Дерлицi (1866, Тернопільщина — 1934, с. Тростянець Долинського району), Олексія Заклинського (1819, с. Озеряни Тлумацького району — 1891, Старі Богородчани), Василя Залозецького (1833 — 1915), Василя Iльницького (1823 — 1895, с. Пiдпечари), Дмитра Йосифовича (1867,с. Нові Скоморохи — 1939, Стрийщина), Михайла Петрушевича (1869, Космач — 1895, Болехiв), Івана Плешкана (1866, с. Тулова — 1905, с. Чортовець), вже згадуваного вище Івана Наумовича та багато інших. Серед найвідоміших поетів свого часу слiд назвати Кирила Блонського (1803-1852) та Михайла Бачинського (1866-1912). Вiдомим лiтературознавцем став священик Омелян Огоновський з Рогатинщини (3.08.1833, с. Григорiв, тепер Рогатинського району — 28.101894, м. Львів), який з 1870 року був професором української мови i лiтератури у Львiвському унiверситету. Вiдомий нам вiн i як автор шеститомної "Iсторiї лiтератури руської" (1887-1894), перекладу "Слова о полку Ігореві", оповiдань, вiршiв, драм ("Гальшка Острозька", "Федiр Острозький"), а також шкiльних пiдручникiв та дослiджень з iсторiї української мови.
Необхiдно вiдмiтити також дiяльнiсть Iвана Гушалевича (4.12.1823, с. Палашiвка, тепер Чорткiвського району — 2.6.1903, м. Львів). Ще перебуваючи в стiнах Львiвської духовної семiнарiї, вiн видав першу свою збiрку "Стихотворенiя Iвана Гушалевича". В 1848 році ми бачимо його серед учасникiв "Собору руських учених". Протягом наступних рокiв займається редакцiйною дiяльнiстю. З 1849 року Гушалевич разом з Я.Головацьким та I.Вагилевичем входить до комiсiї для вироблення української юридичної термiнологiї, складає шкiльнi пiдручники. В перiод з 1855 по 1862 роки Гушалевич працює парохом в селах Iванiвцi та Князiвському (тепер Калуський район). Будучи одночасно завiдувачем Перегiнського деканату та iнспектором народних шкiл, I.Гушалевич сприяв пiднесенню мiсцевих шкiл, органiзовував громадськiсть для написання протесту проти спроб польських урядникiв запровадити латинський алфавiт для українського письма, збирав народнi пiснi. Саме в цей час з`являються кращi поезiї Iвана Гушалевича. Народна мова, якою вони були написанi, а також мелодiйна музика композиторiв I.Лаврiвського, Т.Рутковського, М.Вербицького сприяли тому, що деякi поезiї Гушалевича стали популярними по всій Захiднiй Українi. Серед них — "На полi, на полi пшениченька розцвiла", "Чого лози похилились при тихiй водi", "Мир вам, браття" та iншi, а оперета "Пiдгiряни була перероблена i поставлена на сценi М.Кропивницьким в 1882 році.