Митрополит Андрій Шептицький та його роль у піднесенні національного життя на західно-українських землях

Народився у с. Прилбичі (тепер Яворівського р-ну Львівської обл.). При хрещенні отримав імена Роман, Олександр, Марія. Початкову та середню освіту здобув удома та в гімназії Св. Анни у місті Краків (Польща). Після закінчення у 1883 гімназії деякий час перебував на військовій службі, але через хворобу змушений був її залишити. Навчався на юридичному факультеті Краківського та Вроцлавського університетів. 19.05.1888 здобув науковий ступінь доктора права. У 1887 здійснив подорож в Україну та Росію, під час якої познайомився з філософом В. Соловйовим та істориком В. Антоновичем. 28.05.1888 вступив до монастиря отців Василіян у Добромилі. У чернецтві прийняв ім’я Андрей. Згодом студіював філософію та теологію у Кракові. Після закінчення навчання отримав наукові ступені доктора теології та доктора філософії. 22.08.1892 був висвячений на священника у Перемишлі, згодом – магістр Новиків (молодих ченців) у Добромилі (1892-1896), а з 20.06.1896 – ігумен монастиря святого Онуфрія у Львові. Деякий час був професором теології у Кристинополі (тепер Червоноград Львівської обл.).

У 1899 імператор Франц Йосиф І іменував Шептицького Станіславським єпископом, а римський Папа Лев ХІІІ затвердив це рішення (хіротонія відбулася 17.09.1899). Після смерті митрополита Ю.Сас-Кубновського Шептицький 17.12.1900 був номінований Галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 17.01.1901 у соборі св. Юра у Львові. Шептицький, будучи депутатом Галицького сейму і членом палати панів Австрійського парламенту у Відні, відстоював інтереси українського населення Галичини. У січні 1906 року Шептицький очолював делегацію до імператора Франца Йосифа І, яка поставила питання про надання українцям рівних прав з іншими народами Австро-Угорської монархії.

Шептицький підтримував розвиток освітньо-культурного життя у західноукраїнських землях, чим сприяв пробудженню національної свідомості українського населення. У 1901 підтримав Сецесію українських студентів Львівського університету 1901-1902 р. У 1902 митрополит поставив питання про необхідність відкриття української гімназії у Станіславі (тепер Івано-Франківськ), а в 1910 на засіданні палати панів вимагав створення українського університету у Львові. Дбав про організацію фахової підготовки молоді. З цією метою сприяв становленню і розвитку хліборобської школи у с.Коршів та садівничої школи у с. Миловащі. Шептицький сприяв і розвитку української культури. У 1905 заснував церковний музей (згодом перейменовано у Національний музей імені митрополита Андрея Шептицького). Завдяки піклуванню Шептицького у музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису. На кошти митрополита придбано будівлю, в якій розмістилася художня школа О. Новаківського, а також майстерня М. Сосенка та О. Куриласа. Шептицький надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття художньої освіти у кращих навчальних закладах Європи. У 1903 заснував Народну Лічницю, яку згодом (1930-38) перетворили на сучасний шпиталь. Шептицький був ініціатором і засновником Земельного банку у Львові (1910), підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Хлібна школа», «Сільський господар».

Шептицький приділяв постійну увагу організації та розвитку національно-релігійного життя у західно- українських землях. За його допомогою велося будівництво духовної семінарії у Львові, засновано бібліотеку Станіславської Капітули. У 1901 заснував чин св. Теодора Студита, у 1913 запросив до Галичини чин Редемптористів, які прийняли східний обряд і створили свою гілку. Опікувався також жіночими згромадженнями Сестер: Пресвятої родини, Студиток, Милосердя, Святого Вікентія, святого Йосифа, священомученника Йосафата. Скликав Синоди та конференції єпископату греко-католицької церкви. Важливою була екуменічна та унійна діяльність Шептицького. У цих справах він двічі відвідав Росію (1907, 1912) та Білорусь. Заснував Російську католицьку церкву. Створив апостольський вівкаріат для вірних греко-католицької церкви у Боснії, а в 1908 направив туди для місійної діяльності ченців-студитів. У 1907 Шептицький добився призначення єпископа для США, а в 1912 і для українських поселенців у Канаді. У 1910 брав участь у євхаристійному конгресі у Монреалі. Шептицький був ініціатором Велеградських з’їздів (1907-1927), у Бельгії створив східну гілку ордену бенедиктинців.Після окупації на початку І світової війни Львова російськими військами митрополит Шептицький був 18.09.1914 заарештований і вивезений спочатку до Києва, а згодом до Росії, де утримувався у Новгороді, Курську та Суздалі. Після Лютневої революції 1917 звільнений. У 1917 провів низку заходів, спрямованих на поширення і зміцнення католицької церкви в Росії. У березні 1917 організував у Петрограді Синод Російської католицької церкви і призначив отця Леоніда Федорова Екзархом для католиків візантійського обряду в Росії. Перебуваючи у Києві, митрополит призначив отця Михайла Цегельського Екзархом для католиків візантійського обряду в Україні. У Києві налагодив контакти з провідними діячами Української Центральної Ради.

У вересні 1917 Шептицький повернувся до Львова і відразу включився у політичне життя краю. 28.02.1918 у палаті панів виступив з промовою, в якій відстоював право всіх націй імперії на самовизначення з врахуванням етнографічних факторів та підтримав укладення у Бересті мирного договору з Українською Народною Республікою. З жовтня 1918 член Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР 1918-1919. Під час українсько-польської війни 1918-19 митрополит був інтернований польськими властями. 16.12.1920 здійснив поїздку до Риму. Звідти поїхав на візитацію українських поселень у північній та Південній Америці. У своїх виступах обстоював ідею незалежності та соборності України, засуджував окупацію Польщею Галичини і ліквідація української державності у західноукраїнських землях. Після повернення у кін. вересня 1923 року в США Шептицького заарештовано та інтерновано у м. Познань. Лише після особистого звернення Римського Папи Пія ХІ його звільнили, і у січні 1924 року Шептицький повернуся до Львова.