Вселенські збори

“Те Передання, яке походить від апостолів, під проводом Святого Духа здосконалюється в Церкві: бо зростає пізнання переданих речей і слів чи з розважання і студій віруючих, що їх роздумують у своєму серці … , чи з внутрішнього розуміння духовних справ, що їх переживають, а чи з проповіді тих, які з єпископським насліддям перейняли певне дарування правди. Тобто, Церква з ходом століть постійно прямує до повноти Божої правди, доки в ній не сповняться слова Божі” (КО8), - пояснює Собор вчення про розвиток доктрини. “У роки після Собору Католицька біблійна наука стала повністю високо- критичною у своєму підході до Письма. Те, що потребувало двісті років для ліберальних Протестантських церков зробити із Біблією, Католицька Церква зробила за двадцять” [11], - додає пастор Ян.А що на рахунок Євангеліє? Справді, ми можемо знайти вагоме число добрих євангельських тверджень, як наприклад у КЛ5: “Бог, “який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди” (1Тим.2,4), “багаторазово й багатьма способами говорив колись до батьків наших через пророків” (Євр.1,1), коли прийшла повнота часу, післав Свого Сина, Слово, що сталося тілом, помазаного Святим Духом, щоб звіщати благу вість бідним, оздоровляти сокрушених серцем, “лікаря тіла і душі”, Посередника між Богом і людьми. Бо Його людська природа, в єдності особи Слова, була орудником нашого спасіння …”.

Однак, не зважаючи на це, Ватикан ІІ не розглядав питання про bhop`bd`mm грішника перед Богом. Власне, очевидним є те, як це добре видно із книги Роберта Пройса [10], що між Лютеранами і Католиками може виникнути лише двозначність стосовно погодження у доктрині про Виправдання, і що Католицька позиція із часів Тридентського Собору не змінилася.

Ватикан ІІ продовжує вважати Марію та святих за необхідних та заслужених посередників спасіння. Він продовжує розглядати Месу як умилостивлюючу жертву. Все ще стверджується і Чистилище. Насправді, Католицька позиція ще гірше зіпсулася, від напів-пелагіанства до справжнісінького пелагіанства, доводячи, що можна досягнути спасіння просто дотримуючись природнього Закону записаного в серці. Так у Конституції про Церкву мовиться: “Бо ті, що, не знаючи безвинно Євангелії Христової та Його Церкви, глядають Бога щирим серцем, та виконують Його волю ділами, ідучи за голосом совісти та підо впливом благодаті, можуть осягнути вічне спасіння” (КЦ16).

У новому Католицькому Катехізисі ми маємо втілення богослов'я Другого Ватиканського Собору. “Катехізис Католицької Церкви - це результат дуже широкої співпраці. Його готували протягом шести років інтенсивної роботи в дусі повної відкритості та палкої ревності … Досягнення цього Катехізису, таким чином, відображає колегіальну природу Єпископату. Він свідчить про Церковну католичність”, - такими словами Іван Павло ІІ пояснював процес і дух написання тексту Катехізису 11 жовтня 1992 року, на тридцяту річницю відкриття Другого Ватиканського Собору. Розкриваючи доктринальну цінність тексту, папа Іван Павло ІІ продовжував: “Катехізис …, затверджений мною минулого червня 25 числа, і видання якого наказую я сьогодні силою моєї Апостольської Влади, є твердженням віри Церкви та католицької доктрини, засвідченим чи просвітленим Священним Писанням, Апостольською Традицією та Церковним Магістратом. Я проголошую його твердою нормою для навчання віри і, таким чином, дійсним та законним інструментом для церковної спільноти”.

Структура Катехізису.

“Схема цього катехізису натхненна великою традицією катехізисів, що будує катехізис на чотирьох стовпах: хрищенське сповідання віри (Символ віри), таїнства віри, життя віри (Заповіді) та молитва віруючого (Господня Молитва)” [2,13: Мови про розрізнення Закону та Євангелія і бути не може].

Із вищенаведеного очевидним є те, що тут ми маємо комбінацію старого та нового богослов'я, Тридентського та Ватикану ІІ. Секція Один Сповідання віри майже повністю будується на матеріалах Другого Ватиканського Собору про Об'явлення та Писання.

Також, що властиво, як наслідок Ватикану ІІ, у новому Катехізисі запроваджується теїстична еволюція: “Писання представляє діло Творення символічно як послідовність шести днів божественної “праці”, завершеної “відпочинком” сьомого дня …, дозволяючи нам “впізнавати внутрішню природу, цінність та впорядкованість всього творива на славу Божу”” [2,337].

Катехізис продовжує дотримуватися цієї ж позиції, що й Трент у доктрині про Виправдання. Так, наприклад:

схильність до гріха не є гріхом, “людська природа зіпсулась не повністю” [2,405] ( див.[2,406]);

через те, не має ніяких пут волі;