Боже слово
Скаже Господь уже в старому завіті: "Поставив Я перед тобою огонь і воду, благословення і прокляття, до чого хочеш, протягуй свою руку" (Втр 11, 26-28). Коли людина обирає гріх, то протягає руку до прокляття, вогню. То мусить бути добровільна і свідома дія.
З історії перших християн довідуємось, що вони могли лишень посипати кадила на вогонь перед поганським божком і були б вільні від тортур, але знали, що тим самим відречуться правдивого Бога. Тому ми маємо такі моменти в історії нашої Святої Церкви, з історії мучеництва, коли вороги примушували ісповідника тримати руку з кадилом над вогнем перед поганським жертовником, проти волі пу¬стити те кадило на вогонь поганському божкові, але він стиснув руку і тримав міцно, що рука згоріла і кадило в цій руці згоріло, а Божого закону не було переступлено. Бачите, що то значить сильна воля, коли мученик свідомо знав, що йде на терпіння і випробову¬вання, щоб не зрадити Господа і Бога свого. Тому погодився, щоб краще рука згоріла, ніж мав він горіти вогнем пекельним цілу віч¬ність. З історії перших християн бачимо, як добре вони розуміли, що то значить гріх свідомий і добровільний. А як легко в наш час декотрі відрікаються святої правдивої віри, віри своїх батьків. Часто ніхто їх до цього і не змушував, отак легко ніби рукавиці стягнув, замінив свою прадідівську віру, Володимирову тисячолітню віру, на віру іншу, може, легшу, може, чимось цікавішу чи вигіднішу. Ми знаємо добре історію своєї Церкви і історію правдивої віри і знаємо також, хто і коли позакладав інші секти чи релігії, до яких нас постійно перетягають. Не маємо іноді відваги і сили рішуче випросити їх з хати, прилюдно заперечити їх вчення. В таких ситуаціях треба бути рішучим. Мусимо собі добре усвідомити, чим є гріх від¬ступництва від віри, свідомий і добровільний.
Гріхи ще ділимо на важкі і легкі. Які ж гріхи відносимо до важких? Це ті, що виступають проти Божих законів, проти Божих заповідей. "Не будеш мати інших богів, крім мене, - каже Господь вже в Старому Завіті. - Я є Господь, Бог твій".
- Не правда, я сам для себе є паном, - каже грішник.
- Отже ж, не Твоя воля, Боже, але моя буде, і не Твою буду волю чинити, але свою власну. Так, як мені хочеться.
Це і є важкий гріх проти першої заповіді.Каже Господь: "Моє ім'я святе, і не будеш взивати імени Госпо¬да Бога твого надармо". Та грішник в імені Божому присягає вір¬ність і любов своїй жінці на те, щоб дослівно за 2-3 тижні щонай¬більше місяць зламати дану присягу, зневажаючи тим самим другу Божу заповідь.
Каже Господь: "Пам'ятай день святий святкувати". І ще додат¬ково заповідь церковна каже, щоб вислухати набожно службу Божу в той день. А грішник каже не раз: "А я, напевне, не буду того виконувати. Я прийшов пізно з дискотеки, чи був там десь на імени¬нах, чи на якійсь іншій забаві, а потім ще й фільм цікавий затягну¬вся далеко за північ. Я, напевно, не буду на Службі Божій, бо мушу виспатися".
Четверта заповідь Божа вчить: "Шануй батька і матір твою". Як часто чуємо: "Та що тих старих слухати, я мудріший, а вони, може, читати і писати не вміють. Чому їх маю слухати, коли маю свій розум". Не одну гірку сльозу витисне з очей батька, матері такий син чи доня. Не раз і таке може трапитись, коли стареньких батьків рідні діти з хати викидають, голодом морять. Та згадана заповідь Божа звертається не тільки до дітей. Коли батьки занедбують хрис¬тиянське виховання своїх дітей, коли дають згіршення своєю пове¬дінкою, недорослим дітям чи онукам, то також є важким гріхом і переступленням четвертої Божої заповіді.
"Не убий"- каже Господь у п'ятій заповіді. А як часто відбирає¬ться життя за тих марних кілька копійок. Знаєте самі, бо у Верхов¬ній Раді говорилося, що вчетверо зросла злочинність у самому Києві і в Київській області з минулого року. Дуже дешево в модерному світі ціниться людське життя. Та п'ята Божа заповідь стоїть в обо¬роні не тільки нашого ближнього, але й нас самих. Не вбивай себе, свого здоров'я через алкоголь, наркотики. Є ще одне страшне вбив¬ство - вбивство ненароджених дітей, світла Божого. Життя, яке за¬чалося в лоні, появилося не випадково, бо Бог є дателем життя. Він і тільки Він має право його дати і забрати. І коли простягаємо руку по чуже життя, то це дуже важкий злочин.
"Не чужолож"- застерігає шоста заповідь. Скільки ж то людей сьогодні топиться в розпусті, легковажить собі з легким серцем строгу Божу заборону. Той гріх обіцяє людині багато приємностей, але за нього треба платити часто вже тут, у сьогоднішньому житті. Дев'ята Божа заповідь також забороняє навіть і думати про чужу жінку чи чужого чоловіка. Як часто ті заповіді зневажаються і висміюються людьми, так часто ми маємо розбиті подружжя, понівечені долі, покинуті осиротілі діти при живих батьках, венеричні хвороби, СНІД.
Сьома заповідь наказує: "Не кради", а десята навіть не дозволяє пожадати чужого майна, бо чужа власність - то свята власність. Навчив нас комунізм розкрадати, і ми так робили, вважаючи, що робимо добре і відбираємо своє. Але то минулося, маємо вже свою власну Українську державу, і тепер, коли так далі чинимо, то це вже є крадіж нашого власного українського майна. Не вільно нікому розкрадати свою власну державу, тому мусить зникнути той свідо¬мий і добровільний гріх. Маємо обов'язок чесно працювати для доб¬ра своєї батьківщини, бо чужа власність завжди кличе до свого влас¬ника.