Боже слово

Та була і така немудра практика по деяких наших парафіях, що коли минав Великий піст, то сповідальниці і клячники, де сповіда¬лися люди, виносили на стрих. Тому Церква і повертається до пер¬ших часів християнства, де всі присутні на Літургії приймали Ісуса Євхаристійного, бо хотіли мати життя Боже в собі. Перші віки хри¬стиянства - віки живої віри, віки, які родили святих.

У сьогоднішньому світі так мало святих прибуває до Царства Божого тому, що забувають їсти Хліб, дарований нам з висот. По¬вертаймося до практики перших християн. Приступаймо часто до св. Причастя, щоб Христос міг увійти в наше життя і залишатися там з нами, благословляти нашим змаганням, трудам і працям, на¬шим родинам і всьому нашому українському народові. Амінь.

Ключі до щастя.

Реколекції наближаються до кінця. Настрій такий святочний, піднесений, небуденний. Добре нам тут було. Але не завжди буде так ясно, сонячно в ваших серцях, як сьогодні, під кінець тих спа¬сенних духовних вправ. Може вже завтра небо вашого життя за¬криється хмарами. Може яка хвороба, смерть найближчих, люд¬ська злоба, змусить вас клякнути над гробом сьогоднішньої радос¬ті. Для нас, християн-католиків немає проблем, яких не можна роз¬в'язати. Наші смутки, болі, досвіди, навіть гріхи розв'язує велика любов Бога, велика надія, велика молитва й чинна любов до ближ¬нього. Це — джерела сили, ключі до щастя, сонячні шляхи до раю.

Любов Бога.

Наш Бог — це Бог любові. Це не Перун з громами і блискавка¬ми. Він сам шукає нужди, щоб потішати, прощати. Нема жертви, на яку наш Спаситель не спромігся б для людей. "Бог так полю¬бив світ, що Сина свого Єдинородного дав..." (Ів. З,16). А той Син готовий мільйони разів піти на страсті й смерть за нас. Як же не лю¬бити нам такого Бога? Поступати треба так, як той старшина. Його більшовики мають стратити й кажуть:

— За хвилину згинеш, собако! А він відкриває свої груди:

— Стріляй, ось тут є серце, яке любить Бога. І не раз, а тисячу разів готове за нього вмерти.

Так. Завжди були люди, які любили Бога і готові були вмерти за нього.

Апостол Іван навчає: "Дітоньки, любіть Бога, бо він перший нас полюбив" (1 Ів. 4,19). Тому молимося: "Господи, до тебе я прибігаю, навчи творити волю твою, бо ти — Бог мій" (Славослов'я). Бо в тебе є джерело життя. "Хвалимо тебе, благословимо тебе, кланяємось тобі, славимо тебе, дякуємо тобі, заради великої твоєї слави" (Сла¬вослов'я).

Надія на Бога.На морі зірвалася страшна буря, так, що кораблем кидає, як тріскою. Подорожуючі і команда перелякані, бояться загинути. Лише один маленький хлопчик не боїться і спокійно каже до інших: "Не тривожтеся, капітан корабля — мій батько. Він нас вирятує!" Шаліла і над нами не раз буря, вже, може, не залишалось жодної надії на рятунок, однак Небесний Отець чував, вирятував нас. Хто знає, може завтра знов шалітиме буревій на наших життєвих доро¬гах? Кому довіритись? Знаємо кому довіритись, браття. Довірмо¬ся Богові, надіймось на нього. Надія — це радість. Надією, немов хлібом кормилися мільйони, що йшли через бурі життя і не зблу¬дили. Хоч би все довкола нас перетворювалося в руїни, я далі буду надіятись на Господа. "Хоч би ти мене вбив, я далі надіятись буду на тебе Господи",— твердив праведний Йов.

"Тільки Богові честь і слава",— читаємо напис на одному із хра¬мів. Прославляйте його, хваліть його, бо добрий, бо повік його ми¬лосердя.

Любов ближнього.

"Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного, як я по¬любив вас" (їв. 13,34).

Адам після свого гріха побачив море поту, сліз і крові. Звідкіля це? Бо люди забувають, що ближні — це храми Божі, живі кивоти, тому ненавидять і кривдять одні одних.

Вмирає Інокентій III, що за життя опікувався вдовами й сирота¬ми. Діла милосердя відчинили йому брами раю.