Будизм та Ламаїзм

З цього випливає, що оскільки "я", що так зручно представляється нашому розуму як володіє самобуттям, не тотожно сукупностям людини і не відмінно від них, те такого "я" не існує зовсім. Якщо в такий спосіб визнати його неіснування, то зрозуміло, що, з одного боку, "я" - яким воно представляється нашому розуму - не існує, але з іншого боку, "я" не є і цілком неіснуючим. "Я" залишається як умовна позначка, просто як найменування. Це умовне "я", що існує чисто номінально, може користатися джерелами їжі і питва, може мати речі і використовувати їх, наприклад одяг. Можна легко, без найменших труднощів уявити собі це "я" - цього мандрівника в круговороті буття, що займається релігійною практикою і досягає звільнення.

Отже, воно вільно від чотирьох крайностей, що суть самобуття, повне неіснування, те й інше разом, ні те ні інше. Нагарджуна у своєму "Основному тексті, називаному 'Мудрість'" (XV.10) говорить:

"Існування" є утвердження вічності.

А "неіснування" - возріння нігілізму.

І ще:Ні існування, ні неіснування,

Ні це^-те-і-це, ні ні-те-ні-це.

Визнавши, що "я" вільно від чотирьох крайностей і існує лише в позначенні, тобто являє собою просте найменування, ми тим самим визнаємо неявну безсамотність, що відноситься до "я", як основу безсамотності взагалі. Потім варто поширити цей хід міркувань і на все інше, застосувати його до очей і іншому, до зовнішніх явищ - таким, як форма, звуки, смаки і запахи - і навіть до самої порожнечі. Шляхом міркування можна довести, що всі явища не мають незалежного існування.

Що ж стосується змісту того, що всі явища не мають самобуття, те колись потрібно довідатися про порожнечу, вивчаючи великі книги у всій їхній глибині; і тоді, у результаті почутого про порожнечу від інших, виробляється мудрість, що виникає зі слухання. Потім, у результаті багатьох міркувань про значення порожнечі, виробляється мудрість, що виникає з міркування. Коли як випливає опановують медитативним зосередженням на тім змісті, у якому глибоко упевнилися, знаходять мудрість, що виникає з медитації. Це відбувається, коли розум стає надзвичайно сильним унаслідок уже досягнутої безтурботності і завдяки зосередженості свідомості на змісті порожнечі. У цей час виробляється блаженна підвладність розуму і тіла, точно так само, як при безтурботності. Різниця в тім, що у випадку безтурботності блаженство підвладності розуму і тіла досягається силою зосередженої медитації, а тут це виробляється силою аналітичного міркування. Коли досягається з'єднання особливого медитативного зосередження з блаженством такого роду, приходить особливе прозріння. Оскільки таке особливе прозріння виникає, коли об'єктом медитації служить порожнеча, то дане медитативне зосередження і є союз безтурботності й особливого прозріння, що осягає пустотність.

На цьому етапі з'являються ознаки шляху застосування, про яке говорилося вище. Потім, коли вперше здійснюється безпосереднє збагнення пустотності, знаходиться шлях бачення, і крок за кроком усуваються перешкоди уроджені й інтелектуальні. В остаточному підсумку стає можливим цілком і остаточно перебороти як перешкоди скверн і перешкоди до всевідання, так і їхні сховані потенції.

Таке гранично коротке пояснення практики мудрості. Якщо користатися термінами "вище" і "нижче", то кожна наступна практика вище тієї, що їй передує. Однак що стосується порядку їх результату в потоці свідомості, те попередні практики подібні чи основі опорі для вироблення наступних, і тому спочатку найважливіше - це практика моральності.

Якщо випливати шляхами Трьох Практик, спираючи на справжнє прийняття Притулку і розуміння зв'язку дій і їхніх результатів, то можна досягти ступіні звільнення.

Якщо, на додаток до цього, розвивати дорогоцінну Спрямованість до просвітління (бодхічітта), породжувану любов'ю і милосердям, і виконувати Три Практикі у сполученні з натхненним устремлінням до вищого просвітління заради блага всіх живих істот, то можна досягти ступіні всевідання, найвищого звільнення.

Спрямованість до просвітління