Будизм та Ламаїзм

Якщо порівняти по значимості тіло і свідомість, то свідомість важливіше, тому що тіло і мова знаходяться в нього в підпорядкуванні. Скверни, такі, як, наприклад, жагуче бажання, не затьмарюють природу свідомості, тому що природа свідомості чиста і нічим не омрачима. Скверни є периферійними факторами свідомості, і поступово виправляючи вади усіх видів, такі, як, наприклад, ці кепські, можна цілком усунути випадкові забруднення. Це стан штучного очищення і є стан Будди; тому буддисти не вважають, що є деякий споконвічно прояснений Будда.

Будди завжди прагнуть до блага істот, що блукають у круговороті буття. Щогодини і щохвилини вони діють безмежне благо для живих істот шляхом незліченних проявів своїх тіл, мови і думки. Наприклад, у цьому еоні - тобто періоді, що триває безліч років - вони виявлять себе як тисяча вищих Тіл Прояву (нірманакая) Будд, кожний з який буде нести своє нове вчення.

Вчення Будди Шак’ямуні відрізняється від вчень інших Будд тим, що воно являє собою сполучення [методів] сутри і тантри, у той час як у більшості інших узагалі немає тантри.

[Будда Шак’ямуні в дійсності досяг Просвітління багато еонів назад, але], із зовнішньої точки зору в його житті можна виділити дванадцять головних подій: його сходження з Чистої Землі Радості (Тушіта), його зачаття, народження, навчання й оволодіння мистецтвами, утіхи з почтом дружин, зречення, аскетизм, медитація під Древом просвітління, перемога над воїнством зла, становлення Буддою, поворот колеса вчення і Нірвана.

Будда прийшов у цей світ заради істот, що блукають у круговороті буття. З трьох видів чудесних проявів - тіла, мови і думки - головним був чудесний прояв мови, і виходить, він прийшов заради повороту колеса вчення [тобто - проповіді].У першийий період, у Варанасі, Будда повернув колесо вчення, виклавши доктрину про Чотири шляхетні істини; він зробив це насамперед у розрахунку на прихильників духовної традиції слухаючих (шраваків). У середній період, у Грідхракуте, він повернув у друг раз колесо вчення, виклавши доктрину про відсутність самосущого буття всіх явищ; це він зробив в основному в розрахунку на тих, яких навчають, з великими розумовими здібностями, прихильників духовної традиції махаяни. В останній період, у Вайшали, він повернув утретє колесо Навчання, виклавши доктрину про розмежування явищ, що існують істинно і не істинно; він зробив це в основному в розрахунку на прихильників духовної традиції махаяни із середніми і малими розумовими здібностями. Учитель Будда також виявив себе у вигляді Ваджрахари і виклав тантрійське вчення.

Тома перекладів на тибетську мову, що у наш час широко відомі як Канг’юр (Ганджур), - це не що інше, як слово Будди. Сутри, що відносяться до виречень Благословенного, утворять усі три розділи цього Писання, що складені відповідно до предмета розгляду: розділ дисципліни (віная) присвячений етиці (шила); розділ писання (сутранта) - медитативному зосередженню (самадхі); і розділ знання (абхідхарма) - мудрості (праджня). Тантрійскі вчення творять чотири класи тантр. Зазначені чотири класи тантр можуть включатися в "розділ писання".

Поширення буддизму в Тибеті

Задовго до поширення в Тибету буддизму там переважала релігія бон, що прийшла із Шаншунга; вчителі і прихильники системи бон існують і в наші дні. Спочатку вона, мабуть, не відрізнялася особливою масштабністю. Однак пізніше, коли вчення буддизму прийшло з Індії й одержало широке поширення в Тибету, бонська система поглядів, медитації і ритуалів стала більш великою і глибокою.

Буддійське вчення вперше проникнуло в Тибет у царювання тибетського царя Лхатоторі Н’єнцена (Lha-tho-tho-ri-gnyan-btsan). Потім воно поступово знаходило силу, і багато прославлених індійських учених, як Шантаракшіта і Камалашила, і такі великі йогіни, як Падмасамбхава, - переводили і поширювали сутри, тантри і коментарі. В часи правління Ландарми (gLang-dar-ma) вчення піддавалося переслідуванню протягом майже десятиліття, але потім у східній і західній областях Тибету знову почалося його відродження. Це ознаменувало початок нового етапу поширення буддизму в Тибеті. Багато тибетських учених, такі, як Рінчен Санпо (Rin-chen-bzang-po), зустрічалися з відомими індійськими бандитами і йогинами, і шляхом слухання, міркування і медитації опановували вченням Переможця, і несли його далі. Поряд з цим і індійськими вченими - Атіша і інші - приходили в Тибет і переводили і поширювали тут сутри, тантри і коментарі. Завдяки цьому багато тибетців стали знаючі в вченні і почали самі писати численні коментарі тибетською мовою, - тоді по плину деякого часу приплив знаменитих індійських і непальських вчених у Тибет у значній мірі скоротився.

Таким чином, буддійське вчення, що одержало поширення в Тибеті, є не що інше, як індійське вчення в його чистому виді. Тибетські лами не змінювали його і не сполучили ні з якою іншою релігією. Так, у тибетських коментарях навіть після короткого тлумачення вчення цитується джерело, будь те мова самого чи Будди іншого індійського вчителя, і тільки на цій підставі затверджується кожне положення.