Iсторiя уніатства в Україні.

Друга Городельська унія 1413 р.

За її результатами зміцнів полі¬тичний союз Польщі і Литви. З цього часу кожен литовсько-руський князь має визнавати зверхність польського короля. На державні посади претендуватимуть тільки римо-католики. У Галичині почався рішучий наступ на “схизматів” (так католики називали православних). Православна церква на Україні зазнає нищівних ударів, її становище ускладнюється тим, що у Польщі відпала потреба оглядатися на Константинопольського патріар¬ха: у 1453 р. Константинополь завойовують турки.

У 1568 р. до Польщі для зміцнення католицької віри було на¬правлено велику армію єзуїтів, які невдовзі починають доміну¬вати у релігійному та державному житті. Їх поява значною мірою пояснюється тим, що серед польської знаті, готової «вогнем і мечем» у власних інтересах утверджувати хрест римсько-като¬лицької церкви «на кресах східних», водночас дедалі більшого поширення набувала ідея позбутися залежності від Риму. Це пояснюється обставинами того часу, адже XVI ст. — епоха Ре¬формації в Європі. Проте члени ордену Ісуса поклали край цим настроям, зміцнили позиції католицизму в Польщі, створили ефективну систему полонізації й окатоличення литовського, біло¬руського та українського народів, насамперед шляхти і право¬славного духовенства. Переконавшись у безплідності намірів навернути їх у латинство, єзуїти почали наполегливо і спішно готувати унію православної церкви в Польщі з Римом. На думку енергійних членів ордену Ісуса, унія, зберігаючи на певний час звичні для народу східні богослужебні обряди та звичаї, повинна була пізніше стати засобом поступового приведення уніатів до віри, обряду й звичаїв Римської церкви.

Широка підготовка до запровадження унії єзуїтами передба¬чала дезорганізацію та дискредитацію православної церкви і, водночас, всіляку пропаганду союзу з католицизмом — пере¬дусім для православних віруючих, білорусів і українців, які жили на території Польсько-Литовської держави в тяжких умовах, заз¬наючи не лише релігійного, а й соціальних та національних утисків. Польсько-литовська феодальна верхівка, відчуваючи вплив Русі на українців і білорусів, здійснюваний через право¬славну церкву, намагалася створити незалежну від Москви мит¬рополію з центром у Києві, сприяла призначенню на посади вищого православного духовенства — митрополита та єписко¬пів — на Україні і в Білорусії осіб, що дискредитували православ'я.

Так, у 1583 р. Київським митрополитом був призначений Онисифор. Дівочка, який всупереч канонам православної церкви дозволив одружитися усім своїм єпископам, навіть призначив священиками багатоженців. Це викликало незадоволення віру¬ючих. Польський король скористався прибуттям до Польщі Кон¬стантинопольського патріарха Єремії і переконав його зняти Онисифора й висвятити на митрополита людину, висунуту руською шляхтою, — таємно підготовленого єзуїтами єпископа Ми¬хайла Рогозу.Хоч патріарх і знав про деякі непорядні вчинки цього єписко¬па, про його зв'язки з єзуїтами і недовір'я до нього православ¬них, але під тиском польського короля висвятив Рогозу на сан митрополита. Проте, щоб запобігти негідним вчинкам нового ієрарха, всупереч церковній практиці призначив на Київську митрополію свого екзарха — Луцького архієпископа Кирила Терлецького, наділивши його правами, які насправді перевищу¬вали права самого митрополита. Проте, як виявилося пізніше, Терлецький підтримував тісні зв'язки з єзуїтами, не раз викону¬вав їхні доручення. Отже, православну церкву на Україні та в Білорусії очолили люди, які докладали чимало зусиль для запро¬вадження унії православної церкви з римським престолом.

Ще задовго до прийняття церковної унії єзуїти розпочали ак¬тивний наступ на пов'язану з православною традицією освітню діяльність, на науку, мораль, культуру українського народу. Ак¬тивізації їхньої діяльності сприяв вихід у 1577 р. книги єзуїта Петра Скарга «Про єдність Божої церкви під одним пастирем», яка викликала значну в ті часи полеміку між прибічниками пра¬вослав'я і католицизму. Сама структура книги відповідала кла¬сичній схемі єзуїтських диспутів між католиками і православни¬ми, а перемога римсько-католицької сторони була заздалегідь запланованою.

Маскуючись під захисника інтересів українського та білорусь¬кого народів. Скарга нібито неупереджено аналізував усе, що могла дати українцям і білорусам західна латинська і східна грець¬ка культура. «Одначе на Україні й Білорусії уся наука впала, — писав він, — а попи схопили й ніколи вівці (тобто православні віруючі) не можуть мати з них такої втіхи, якої треба. До того дуже ошукали тебе греками, український і білоруський народи, що, даючи тобі святу віру, не дали своєї грецької мови, тільки звеліли задовольнитися ... слов'янською, щоб ніколи не прийшло» до справжнього розуміння і науки. З слов'янської мови ніколи ніхто не може бути вченим» (Возняк М. Історія українсь¬кої літератури. — К., 1921. — Т.2 — С.2, 41). Усе відібрав бог у греків і Русі, твердив далі Скарга, і справжня наука перейшла від греків до Латинської церкви, а тому розраховувати на поши¬рення науки і культури з Греції не доводилось. Йому підспівував також єпископ Потій: «Як для греків, так і для руських спасіння — в єдності з римською церквою, яка володіє повністю про-світними засобами і додає премудрості й розуму всім, хто з чем¬ністю сина звертається по її материнську допомогу» (Савич А.) Западно-русские униатские школьі//Трудьі Белорусского университета. — Минск, 1922. —№2.— С. 114). Така проватиканська аргументація поширювалася в Україні й Білорусії і мала на меті підготувати грунт для церковної унії. Католицька пропа¬ганда зображає запровадження уніатства як турботу про «єдність церкви Божої під одним пастирем» — папою римським. За твер¬дженням єзуїтів, здійсненню цієї мети не суперечили всілякі жорстокі засоби й підступні дії, фанатична ненависть і фізичне знищення противників, проведення політики «батога і пряни¬ка». Єзуїти застосовували різні форми й методи поширення унії серед населення. Зокрема, православному духовенству вони обі¬цяли рівність у всіх привілеях з латинськими ксьондзами, пере¬конували священиків у силі католицизму, необхідності церков¬ної унії з ним, переслідували противників унії адміністративни¬ми засобами.