Iсторiя уніатства в Україні.
ПЛАН
1. Соціально - політичні та історичні причини виникнення уніатства.
2.Еволюція та становлення греко-католицької церкви на Галичині.
3.Кревська унія 1385 р.
4.Друга Городельська унія 1413 р.
5.Третя, завершальна Люблінська унія 1569 р.
а) Передумови прийняття Люблінської унії.
б) Прихильники та противники унії.
в) Наслідки Люблінської унії.
6. Сучасний стан греко-католицизму.
Соціально-політичні та історичні причини виникнення уніатства в Україні.
Із історії відомо, що християнство вже в 1 ст. Швидко поширюється за межі Іудеї і глибоко вкорінюється, насамперед в столиці імперії — Римі, в містах Східного і Північного Серед¬земномор'я. Найбільш життєдіяльною і сильною за перші три століття існування стала римська громада. Вона витримала чис¬ленні нападки й переслідування, але в жорстоких випробуван¬нях тільки міцніла духовно і кількісно, приваблюючи до нового віровчення не тільки простолюдинів, а й заможних і навіть пред¬ставників знаті, чому значною мірою сприяв занепад величезної і колись могутньої імперії. Тому на час розпаду Римської імперії у 395 р. християнські громади становили тут досить значну сус¬пільну силу. Пізніше християнство стало домінуючою релігією на заході колишньої держави, що утворилася всупереч світській владі і, підтримана народом, стала сильнішою за неї.
Доля ж християнської громади на сході, у Візантії, складається дещо по-іншому. Розпад Римської імперії на Східну і Західну, який призвів до цілковитого занепаду останньої в 476 р., запо¬чаткував утвердження Східної Римської імперії, котра під наз¬вою «Візантія» проіснувала ще близько тисячі років. За міцнію¬чої державної влади не могло бути й мови про той шлях визна¬чення, що його пройшла римська громада. Східні громади хрис¬тиян, їхні церкви та ієрархи отримали офіційне визнання й підтримку візантійських імператорів, щоправда, при цьому вони поступилися самостійністю й змушені були визнати владу своїх благодійників. Так на основі єдиного віровчення і догматики, основні положення якого були закріплені в рішеннях Нікейського собору 325 р., виникло два центри християнства з різними генезисами, способами існування, політичними статусами.
Римська церква, очолювана своїм найвищим ієрархом — па¬пою римським, завжди намагалася поставити себе над правите¬лями окремих держав, не визнаючи главенства над собою світської влади. Східна ж церква, як правило, в умовах єдиної держави, довільно поділена монархами та урядами, не маючи єдиного пастиря і єдиного центру, століттями існувала в тіні царського трону, що був запорукою її панівного, привілейованого стано¬вища у суспільстві.
Ці відмінності православ'я й католицизму, відмінності насам¬перед політичного характеру, вплинули на розв'язання дилеми, що стояла перед Київським князем Володимиром: вибирати церк¬ву, яка зобов'яже князя визнати духовну, водночас, відчутну політичну залежність її від ієрарха (папи римського), чи церкву, яка сформувалася під опікою кесаря, має досвід служіння главі держави, а свою перспективу вбачає в розширенні його впливу й могутності. І князь віддав перевагу другій, тобто східній, пра¬вославній церкві, яка і започаткувала свою історію на руській землі в 988 р.
Важливою обставиною для вибору київським кня¬зем саме православ'я було й те, що богослужіння проводилося національною мовою, тоді як католицизм мовою Бога визнавав лише латинь.