Релігійний екуменізм з православної точки зору

-1-

Поняття екуменізму.

Екуменізм (походить від грецького “ойкумена” – “всесвіт”, “заселений світ”) виник і утвердився як особливий напрямок розвитку богословської думки у християнстві у ХХ столітті.

Різні люди по-різному розуміють слово екуменізм. Власне екуменізм означає рух за зближення та об”єднання релігійних традицій. Але одні вважають, що екуменізм стосується тільки християнського світу, інші – всі світові релігії. Можна виділити десять основних розумінь екуменізму.

Перше й первісне бачення екуменізму сильно відрізняється від сучасного. Від початку екуменізм – це співпраця християнських конфесій у проповіданні Євангелія та в боротьбі з язичництвом. Наприклад, у травні 1994 року зусиллями десяти християнських конфесій був проведений семінар “Тоталітарні секти в Росії”, у підсумковому документі якого всіма християнами, що зібралися, було сказано: “Ми, християни різних конфесій і різних країн, люди, які знають християнство не ззовні та мають серйозний досвід знайомства з іншими релігіями, свідчимо, що будь-яка спроба створення “синкретичної світової релігії” є ніщо інше як антихристиянська ініціатива. Ми попереджаємо про те, що коли яка-небудь релігіозна чи “культурологічна” група говорить про себе, що вона знайшла шлях до синтезу свіх світових релігій,до об”єднання християнства зяким-небудь східним або ”езотеричним” культом,- це чітка ознака того, що перед нами зовсім не “всепримирююче вчення”, а чергова секта, яка намагається насадити той чи інший псевдосхідний культ під маскою симпатії до християнства…”1

Друге уявлення полягає в тому, що християни повинні подолати стереотипні негативні уявлення один про одного шляхом ведення діалогу, повинні краще пізнати один одного. Пряме спілкування з представниками інших конфесій допоможе справі подолання неправильних міркувань один щодо одного.

Третій погляд на суть екуменізму є поодиноким випадком другого. Екуменічні контакти є способом ознайомлення західного християнського світу з православ”ям. Зараз у Європі прийнято з повагою говорити про православну духовну і богословську традицію, тоді як ще недавно в католицькій пресі слово православні писалося обов”зково в лапках, а східні християни вважалися безнадійно відсталими розкольниками.

Четвертим уявленням про екуменізм є запозичання православ”ям доброго досвіду (наукового, богословського, соціального, естетичного, місіонерського, а іноді й духовно-морального) від неправославного світу. Прикладом могуть слугувати різдвяна ялинка, запозичена від лютеранської

-2-

Германії, або відомі усьому світові православні дзвони, що прийшли до нас із католицького бельгійського містечка Малин (звідси “малиновий дзвін”).3

П”ятий погляд виражає висловлювання блаженого Августина: “У головному – єдність, у другорядному – розмаїття, та у всьому - любов”. Відрізняти головне від другорядного ми повинні в екуменістичних діалогах. Для розділення православ”я від інших християнських груп є серйозні причини, але існує ряд відмінностей, які не варті серйозних дискусій і не можуть слугувати приводом для розділення (обряди, церковні звичаї та ін.).

Шостий погляд пов”заний з тим, щоб співпрацювати у сфері розв”язання звичайних людських проблем (бідність, хвороби, неписьменність, соціальна несправедливість, тощо). В цій ситуації релігійна належність не має значення.

Сьомий погяд не є богословським і полягає у прояві звичайної терпимості до людини інших погдядів, ніж ти.

Восьме бачення екуменізму є дискусійним: екуменізм дає змогу зрозуміти, що благодатний досвід є досяжним і для християн, що знаходяться поза православ”ям, хоча православні бачать своє вченя повнішим за інші духоні традиції. Неправославні християни – теж християни. Їм також може бути знайомий досвід Христової благодаті, хоча і не такою мірою, як людині, що вирішила йти православним шляхом.