Проповідь

— О, дуже мудро, дуже добре. Ти склав іспит. Як так будете всі поступати, то наповните пекло.

Мої любі, чи це не є правдою нашого життя? Як часто ми від¬кладаємо найважливіші справи нашого життя. Маю ще час...

А скільки разів бідна жінка плаче, намагається переконати свого чоловіка, а він тільки одне твердить: "То моя справа!" Не твоя, а ваша спільна справа — спасіння одне одного. То не може бути справа моя чи твоя, бо в родині немає "я" і "ти", а є лише "ми"! Скільки не раз сліз пролиє бідна мама, щоб син покаявся, звернув з блудної дороги. Тому почуймо голос Божий і в голосі наших батьків, жінки, а не раз і чоловіка. Щоб не було запізно!

Читаєте пресу і напевне знате, що немає доби, щоб не сталося якогось нещастя, трагічного випадку, чи якихось катаклізмів. Скільки було тих повеней, землетрусів навколо нас лише в мину¬лому році. Ніколи не знаємо, що може нас стрінути через хвилину.Скільки людей, сідаючи не раз поспіхом до літака, авта чи по¬їзда ніколи не здогадуються, що не повернуться більше назад і не прибудуть до місця призначення. Не встигнуть також зробити колись відкладеної справи щодо спасіння власної душі. Бо — запізно!

Для нас сьогодні ще не запізно. Ми сьогодні ще в поїзді нашо¬го життя. Ми їдемо. І прийшли сьогодні на реколекції, щоб багато справ, які є в нашому житті, врешті полагодити.

Щоб не було колись каяття без вороття. В одного відомого ан¬глійського письменника несподівано помирає молода дружина. Він тільки тепер розуміє, як мало приділяв їй часу і уваги, бо був завжди зайнятий своїми справами. Плаче тепер, побивається. Цілує свою померлу дружину: "Ти мені така дорога, я тебе так любив, але я ніколи не мав часу сказати тобі про це! О! Якби я мав ще хоч кілька хвилин, щоб тобі сказати, як я тебе любив!"

Запізно. Вже не скаже. А хоч скаже, то вже не поможе, бо не по¬чує вона того.

Не один в годині смерті скаже: "Мій Боже, коли б я ще мав хоч кілька годин, щоб міг ще піти до церкви помолитися, і врешті, по-людськи висповідатися! Щоб ще хоч раз вислухати Службу Божу." Запізно. Вже ноги не слухають, руки не піднімаються. Уста змовкають.

Скільки разів мене кликали до шпиталю. Приходжу, а той хво¬рий не подає вже ознак життя, машина тільки за нього дихає. Питаю: “Чи чуєш мене, я священик. Як мене чуєш, то жалуй за гріхи”,— нічого не реагує. А раз так трапилось, що нічого не реагував, а з очей виплили сльози. Видно, він був свідомий, але не міг говорити. Тоді спокійно я дав розрішення, бо важливий є жаль. А жаль він вира¬зив хоч через сльози.

Тепер, в час реколекцій, вертають з дороги блудні сини. Часами — і блудні доні. Так, була собі одна така доня. Опустила вона свою матір і пішла з хати до міста. Пішла — і не знати, де її шукати. Різні недобрі чутки доходять до матері про її доню. Серце матері болить і страждає. Не витримала вона і пішла за донею. Прийшла вона в місто. А воно — велике, чуже. Що ро¬бити? Де свою доню шукати? А мала ж та мати кілька своїх знимок зі собою. От і витягла вона їх, витягла ще й чисті картки па¬перу, причепила знимки до карток, а на картках написала два сло¬ва: "Доню, вертайся!" Та й розвісила ті картки у різних місцях.

Йшла якось та блудна доня вулицею. Раптом бачить — на стовпі картка, а на ній — мамина знимка і написані маминою рукою слова: "Доню, вертайся!". Ворухнулося щось у ній, промовило. В тій же хвилі вирішує вона повернутися додому. Дісталася до се¬ла аж вночі. Йде додому і тривожиться: як увійде так пізно? Двері ж певно замкнені. Підходить до хати — аж двері незамкнені. Ввійшла до середини, глянь — а мати, щаслива, чекає на неї:

— Доню моя! Відколи ти пішла з хати, ті двері були відчинені день і ніч, щоб ти могла кожної хвилі повернутись! То, доню — двері мого серця материнського!

Так чекає кожного дня і години наш милосердний Отець, щоб ми могли кожної хвилини найближчим поїздом до нього поверну¬тися. Сьогодні поїзд Божого милосердя заїхав до вашої парафії. Отже, хто чує, що в нього щось там не так, не в порядку, нехай постановить собі найближчим поїздом вертатися до Небесного Отця, а тоді буде радість велика в небі, навіть над одним грішни¬ком, що навертається, ніж над 99, що не потребують поправи.