Релігія структурі духовних цінностей
Перш ніж розглядати релігію в структурі духовних цінностей та культурних надбань, спробуємо з’ясувати суть потіння “релігія”. Слово “релігія” походить від латинського "religio" і означає "зв'язок". У тлумаченні богословів релігія — це все те, що зв'язує, з'єднує людину з бо¬жественністю ("Святе Письмо", культ тощо). Отже, богословське визначення релігії виходить з віри в іс¬нування Бога. Але воно, так би мовити, конфесійне, однобічне.
Зазначимо, що релігія — явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспі¬льстві цілком закономірно й існує разом з ним; воно поєднує в собі елементи раціонального (наприклад, моральні настанови) та ірраціонального (наприклад, фантастичні образи надприродних істот — ангелів, чор¬тів тощо).
Релігія є однією з найдревніших форм суспільної свідомості — однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного.
Релігія є однією з форм суспільної свідомо¬сті, яка відображає дійсність в образах і міфах та Утверджує віру в їхню реальність.
Релігія, на відміну від таких конкретніших форм суспільної свідомості, як мораль, політика, право, претендує на всебічне відображення дійсності. Вона виступає і як світогляд, а саме — як система поглядів на світ і місце людей у ньому, на принципи їхньої повсякденної поведінки. Релігія як форма суспільної свідомості та світогляд є однією з найдавніших і най¬поширеніших сфер духовної культури людства.
Головною ознакою будь-якої релігії є віра у над¬природне. До віри у надприродне слід віднести уяв¬лення про потойбічні сили у вигляді божества, анге¬лів, чортів тощо.
Релігійна віра у надприродне характеризується певними особливостями. По-перше, вона передбачає не просто наявність у свідомості уявлень про надпри¬родне, а віру в реальне існування надприродного. По-друге, релігійна віра обов'язково передбачає емоційне відношення до надприродного. По-третє, віра в над¬природне включає переконаність в існуванні особли¬вих двобічних відносин між ним і людиною. Вірую¬чий переконаний в тому, що надприродне не тільки існує, а й може вплинути на його життя, долю, і що за допомогою певних дій людина, в свою чергу, мо¬же впливати на надприродне, задобрити його, ви¬молити прощення, викликати доброзичливе став¬лення тощо. Релігія виникла в свідомості людей під впливом умов суспільного буття, труднощів пізна¬вального процесу, потреби виходу із, здавалося б, безвиході, а також емоційного відношення людини до дійсності. Ця сукупність причин і умов, які створю¬ють необхідність і можливість виникнення та відтво¬рення релігійного відображення дійсності, і складає джерело та корені релігії.
З'ясуємо суть зв'язку релігії та духов¬ної культури. Філософія свого часу розробила поняття "духовне виробництво" для характеристики виробни¬цтва ідей, знань, уявлень, художніх цінностей. Ймові¬рно, саме продукти духовного виробництва в широ¬кому розумінні й складають елементи духовної куль¬тури.
В основі теологічних концепцій розуміння духов¬ної культури лежить ідея щодо визначальної ролі ре¬лігії в розвитку цивілізації та культури. Стосовно пра¬вослав'я дану ідею на початку XX ст. розвивав росій¬ський релігійний філософ П. Флоренський (1882— 1937 рр.), який доводив, що саме релігія створює культуру, складає її зміст, виконує ті самі функції, що й мистецтво, наука, мораль. Похідним тут є етимо¬логічне виведення ним поняття "культура" з слова "культ". Оскільки слово "культура" має корінь "культ", вважав православний мислитель, то й сама культура, культурні цінності є лише похідними культу.
На дохристиянських етапах розвитку суспільства, на думку П. Флоренського, людина орієнтує власну Діяльність на "матеріальні інтереси", розвиваючи ли¬ше матеріальну культуру. "Одухотворятися" душа лю-Дини починає лише після Ісуса Христа. Саме з "Бого-явлення" особливого значення у духовно-історичному розвитку набуває Софія, Божественна Премудрість, яка виводить людину зі стану "духовного сну" і за¬безпечує розвиток духовної культури. П. Флоренський розробляє власну концепцію, яка здобула назву «софоологія» де намагається висвітлити духовність людини як результат дії Софд, що є проміжною лан¬кою між Богом і людиною, наближає першого до останньої і повертає останню до першого. Він пев¬ним чином заперечував творчу діяльність людини як справжнього творця культурних цінностей, не враховуючи динамізму історичного розвитку куль¬тури.
Сучасні православні богослови, йдучи за Флоренським, визначають духовну культуру як незем¬не, надприродне явище, обмежують її лише релі¬гійними ідеями та морально-релігійними вимогами. При цьому не беруться до уваги матеріальна основа! культури, її значення, нерозривна єдність матерії- альної і духовної сторін культури.Подібна точка зору існує в католицькій та про¬тестантській культурології. Зокрема, в пастирській конституції, схваленій II Ватиканським собором (1962—1965 рр.), підкреслюється, що християнське віровчення обновлює і очищує духовну культуру, підносячи її розвиток на новий щабель. Проте¬стантська теологія також розглядає релігію як суб¬станцію духовної діяльності людини, як форму осмислення і правильного сприйняття культурних цінностей.