Предмет, структура і завдання курсу “Релігієзнавства
вдяки культурним нормам поведінки природжені Ін¬стинкти і потяга людини або зміщуються у сферу без-свідомого, або "сублімізуються", тобто перетворюю¬ться на форми соціальної творчості, до яких Фрейд відносив і релігію. Тайну виникнення тотемізму він вбачав у перенесенні первісною людиною свого дво¬якого ставлення до батька, обумовленого так зва¬ним едиповим комплексом, на "замісника" бать¬ка — на тотем.
У праці "Майбутнє однієї ілюзц" Фрейд розши¬рює свої погляди щодо релігії у сучасному суспільстві. Релігійні уявлення — це ілюзії, що випливають з ба¬жань людини. Релігія визначається як загальнолюд¬ський "нав'язливий невроз". Якщо першим "заміс¬ником" батька був тотем, то у сучасному суспільстві таким "замісником" стає Бог. Таким чином, Фрейд прагне пояснити релігію на рівні окремої людини з її імпульсами і нахилами. Невроз як стан окремої лю¬дини переноситься на все суспільство.
2. Вчення Е. Фромма. Е. Фромм (1900—1980 рр.) — представник сучасного неофрейдизму, в основу якого покладено синтез соціологічного підходу з психоана¬літичним. У праці "Психоаналіз і релігія" Фромм по¬яснює потребу людини у релігії "екзистенціальним" конфліктом між душею і тілом. Тіло є часткою при¬роди, а розум підіймається над природою. Людина постійно прагне вирішити проблему розколу між ті¬лом і душею, але ніколи не зможе її вирішити. На цьому грунті у людини виникає потреба у вірі та релігії. Фромм пропагує релігію без Бога, у центрі якої людина. З його точки зору, "немає жодної лю¬дини, у якої не було б потреби у релігії", тобто, обґрунтовується існування релігії у будь-якому сус¬пільстві.
Соціологічна концепція релігії. Засновником кон¬цепції вважається М. Вебер (1864—1920рр.). Теоретич¬ними передумовами вивчення релігії були його поло¬ження про "Ідеальні типи соціальної дії". Вебер запе¬речував об'єктивні чинники розвитку суспільства і відносно релігії стверджував, що вона має власні, релігійні джерела. А тому соціологія релігії повинна об¬межуватися лише вивченням мотивації релігійних уявлень, котрі історично сприяли контролю над по¬ведінкою та триманням індивідів у покорі. Згідно з цими положеннями, Вебер, на основі залучення знач¬ного історичного матеріалу, вмотивовує думку про вирішальну роль протестантської етики у формуванні і розвитку капіталізму.
На думку іншого визначного прихильника цієї концепції— Е. Дюркгейма (1858—1917 рр.), розумін¬ня людської природи принципово неможливе без вивчення суспільства, у якому діє людина. Інтегрую¬чою основою суспільства він визначає суспільну сві¬домість — загальні вірування, почуття, цінності, норми. За Дюркгеймом, послаблення згаданих віру¬вань і почуттів призводить до послаблення соціальних зв'язків між людьми і у перспективі загрожує дезін¬теграцією суспільства, його розпадом.
Релігія у Дюркгейма — це соціальне явище. Однак релігія ототожнюється з суспільною свідомістю взага¬лі. Для Дюркгейма релігійними є всі колективні, су¬спільні уявлення і вірування, якщо вони мають обо¬в'язковий для всіх членів суспільства характер і під¬коряють собі діяльність індивіда.
У даній концепції в релігійних уявленнях та риту¬алах персоніфікуються і символізуються всі соціальні явища. Для Дюркгейма релігійної віри, як головної ознаки релігії, не існує. Він фактично ототожнює форми релігійної і нерелігійної свідомості, а з іншого боку, релігійна свідомість ототожнюється з су¬спільною свідомістю взагалі. Дюркгейм доходить ви¬сновку, що існування релігії має вічний статус, вона є необхідним елементом в кожному суспільстві.Таким чином, розглянувши обидва питання теми, можна пересвідчитися у важливості релігієзнавчої проблематики і констатувати той факт, що в умовах Демократизації суспільного життя значно зростає ін¬терес до релігії та її культури, знімаються ті штучні перепони, що відокремлювали віруючу особу від ре¬лігійних цінностей, а також протиставляли релігійні верстви населення атеїстичне мислячим громадянам. Це викликає гуманістичну переорієнтацію суспільної свідомості, вносить нові акценти в правову політику держави. Українська незалежна держава може стати дійсно правовою лише тоді, коли її практична ді¬яльність буде забезпечувати права людини, в т.ч. у галузі свободи совісті. Однак для того щоб даний процес відбувся, необхідно деідеологізувати ті соці¬альні науки, які нещодавно теоретично обґрунтовува¬ли "необхідність" і "доцільність" ліквідації такого су¬спільного інституту, як релігія з її церковними ін¬ституціями. Йдеться не про викриття окремих хиб¬них, помилкових поглядів деяких науковців. Проблема ставиться значно ширше. Якщо за часів тоталітарного режиму релігієзнавча наука не мала ніякої само¬стійності і фактично виконувала соціальне замовлен¬ня, то на даному етапі демократичних перетворень наука, що займається релігійною проблематикою, має поступово відходити від ідеологізованих шаблонів не¬діалектичного мислення і подати релігійний феномен у науковому світлі. Така наука повинна слугувати громадянському суспільству як надійний та ефектив¬ний інструмент глибокого вивчення усіх тих процесів, що відбуваються в релігійно-світоглядній сфері й без¬посередньо в релігійно-побутовому середовищі, ана¬лізувати найважливіші сучасні тенденції в розвитку релігійної сфери для коригування практичної політи¬ки держави та її органів щодо релігії і церкви.