Предмет, структура і завдання курсу “Релігієзнавства

Точка зору К. Варта розвивається іншими пред¬ставниками християнсько-протестантської неоортодоксії — існування Бога не може бути досліджено за допомогою розуму. Тому наука протиставляється вірі. Протестантська теологія, наприклад, вважає, що віру можна зрозуміти лише через "одкровення". Раціо¬нальне мислення можна інтерпретувати, лише вихо¬дячи з його засад у людському розумі.

Аналогічні ірраціоналістичні тенденції присутні й у сучасному православ'ї. Віра характеризується як внутрішній психологічний акт. По відношенню до неї аргументація буття Бога є щось зовнішнє, від чого сама віра не залежить. Тому віра — це засіб ірраціо-налістичного, містичного "прилучення до Бога". Віра відмежовується від знання про Бога. Бог недоступний людському розуму. Проте православні ідеологи, на відміну від протестантських, не обмежуються різ¬ницею між Богом і світом, Богом і людиною, навпа¬ки, вони прагнуть побудувати антропологію, тобто вчення про людину як частину християнської філо¬софії.

Спроби ірраціоналісгачного обгрунтування надіс-тотного джерела релігії властиві сучасній західній іде¬алістичній філософії, яка тісно поєднана з теологією. Прикладом такого синтезу є праця німецького тео¬лога і релігієзнавця Р. Отто (1869—1937 рр.) "Свя¬те", що має певний вплив на сучасне західне релі¬гієзнавство.

Р. Отто прагне поєднати психологізм і суб'єк¬тивізм з теологією. Він наводить такі принципові по¬ложення власної концепції:

а) реально існують об'єкти релігійного поклонін¬ня — "святе", "трансцендентне", "зовсім інше". Во¬ни не мають нічого спільного з реальними об'єктами, що оточують людину;

б) релігія — це зустріч людини зі "святим", що породжує у психіці особливі відчуття і переживання, головні з яких — страх і захоплення. Таким чином, на грунті психологічного аналізу релігійних емоцій Отто намагається побудувати концепцію сутності релігії.

Суб'єктивно-ідеалістична концепція релігії. Початок суб'єктивістської традиції у теології пов'язується з вченням Ф. Шлейєрмахера (1768—1834 рр.). Він не заперечував існування надприродного джерела релігії. Однак центр релігійної проблеми переніс у сферу окремого індивіда і передусім у галузь його почуттів. Шлейєрмахер започаткував вивчення релігії як інди¬відуально-психологічного феномена, як певного стану людської свідомості та людських переживань. Най¬більш послідовно ця суб'єктивістська й ірраціоналіс-тична лінія провадилася американським філософом-прагматистом У. Джемсом (1842—1910 рр.). Він дово¬див, що релігія є істиною по відношенню до індивіда, оскільки вона є "корисною" для нього. Корисність релігії У. Джеме вбачав у тому, що вона нейтралізує психологічні конфлікти, перетворює негативні емоції у позитивні. На цій підставі релігійний досвід індиві¬да ототожнювався з науковим досвідом. Кожний ін¬дивід, виходячи з власних почуттів, вибирає той чи інший світогляд. Тому світогляд людини визначається його емоційним світом. Таким чином, Джеме дійшов висновку, що основою релігії є почуття, а релігію не¬обхідно визначати як породження людської свідомос¬ті, результат суб'єктивних переживань людини.

Сучасний американський психолог Г. Олпорт аб¬солютизує суб'єктивні особливості релігійних пере¬живань, притаманних окремій людині. Він твердить: "З самого початку і до кінця шлях релігійних по¬шуків є ізольованим". Концепція Олпорта до¬водить суб'єктивізм у розумінні релігії до крайності. Її сенс полягає в тому, що кожний віруючий має власну релігію. Отже, релігій стільки, скільки віру¬ючих.

Така надто широка форма суб'єктивізму, з точки зору теології, має чимало істотних недоліків. По-перше, релігія розглядається як породження людської свідомості, а не як продукт Божого одкровення. По-надприродне джерело релігії або відсовується на зад¬ній план і має риси "філософського", а не християн¬ського Бога (Шлейєрмахер), або зовсім ігнорується. По-друге, абсолютизація ролі почуттів як основи ре¬лігії веде до розгляду догматики як чогось вторинно¬го. Таким чином, руйнується концепція "істинної" церкви, належність до неї віруючого перестає бути обов'язковою.

Дальший розвиток суб'єктивізму фактично при¬зводить до руйнування релігійної ідеології. Тому су¬часна західна філософія релігії прагне подолати край¬нощі суб'єктивізму, а саме — прагне обгрунтувати єдність суб'єктивного ідеалізму з теологією. Суб'єк¬тивно-ідеалістична концепція релігії розглядає люд¬ську свідомість як особливу духовну сутність, що сама виробляє релігійні ідеї та уявлення, але не дає відпо¬віді на головне питання: звідки виникає зміст індиві¬дуальної свідомості.

Натуралістична концепція релігії. Згідно з цією концепцією, релігія породжується внутрішніми потре¬бами людського організму, його фізіологічними про¬цесами. У такій інтерпретації релігія стає атрибутом біологічної природи людини. Коротко розглянемо дві концепції.1. Вчення 3. Фрейда (1856—1939 рр.). Фрейдизм створив один з варіантів натуралістичного пояснення релігії. 3. Фрейд у праці "Тотем і табу. Психологія первісної культури та релігії" намагався застосувати власний психологічний метод, щоб пояснити виник¬нення тотемізму — найдавнішої форми релігії. Всі соціальні явища, культура розглядаються як система забобонів, за допомогою яких суспільство стримує ворожі йому сексуальні потяги людини ("лібідо"). За-