Середньовічне вільнодумство
Встановлення феодального ладу у різних народів відбувалось не од¬ночасно: в Китаї — у III—II ст. до н. е., в Індії — перші століття нашої ери, у Закавказзі та Середній Азії — у IV—VI ст., у Західній Європі — у V—VI ст., в Україні — у IX ст. Це був період остаточного форму¬вання більшості сучасних релігій. Релігійна ідеологія стала загальновизнаною ідеологією феодалізму. За феодальних часів навіть виступи проти релігії часто мали релігійну форму. Однак, незважаючи на виклю¬чне становище релігії у феодальному суспільстві, роз¬виток вільнодумства не припинився.
На Сході визначним його представником був та¬джицький вчений, поет і філософ О. Хайям (бл. 1040—1131 рр.), який заперечував істинність священ¬них книг ісламу і високо оцінював науку. Вірші Хайяма "Рубаї" не тільки глибоко проникають у світ почуттів людини, вони сповнені філософських розду¬мів і відвертого вільнодумства. Хайям висміює релі¬гійний заклик відмовитись від земних благ на користь благ, що чекають людину в потойбічному світі. Поет часто повторює і дотепно ілюструє думку, що єдиною реальною дійсністю є дійсність земна, лише вона має цінність.
Вже наприкінці X — початку XI ст. видатний син таджицького народу Ібн Сіна (Авіценна, 980— 1037 рр.) — вчений, філософ, поет, лікар — висуває теорію "двоякої істини", намагаючись довести неза¬лежність науки і філософії від богослов'я і цим самим звільнити розвиток наукової думки від контролю ду¬ховенства. У своїх працях він заперечував божественну Ідею створення світу, стверджуючи, що світ має дві субстанції — матеріальну й ідеальну. Його теорія "двоякої істини" мала на той час прогресивне значення. Ідеї Ібн Сіни знайшли свій подальший розвиток у поглядах іншого видатного мислителя арабського сві¬ту про вічність матеріального світу, що довів пану¬вання в ньому суворої необхідності, відкидаючи, таким чином, чудеса і втручання Бога у звичайний перебіг подій. Продовжуючи розвивати теорію "двоякої істи¬ни", Ібн Рошд вважав, що шлях до вдосконалення людини лежить через науково-філософське знання, а не через містику й аскетизм, як твердять бого¬слови.
Через араба Ібн Рощда (1126—1198 рр.), який на¬родився і займався наукою і філософією у завойова¬ній арабами Іспанії, вчення про "двояку істину" по¬трапляє до інших європейських країн, де воно стає відомим під назвою аверроїзму. Незважаючи на пере¬слідування аверроїзму католицькою церквою, на його офіційне засудження у 1513 р. на Беневентському со¬борі, аверроїзм поклав початок тому "просвітитель¬ському вільнодумству", яке підготувало матеріалізм XVIII ст.
Значну роль у розвитку вільнодумства і матері¬алізму епохи середньовіччя відіграв англійський філо¬соф і природознавець Р. Бекон (1214—1294 рр.). Він є передвісником дослідної науки Нового часу. Р. Бекон вказував на безплідність відірваного від життя схолас¬тичного методу, пропагував значення досвіду та експерименту в розвитку наукового знання. На його думку, філософія повинна спиратися на досвід, конкретні науки, особливе місце серед яких він відводив фізиці й математиці. Значне місце в творах Бекона посідає розкриття неуцтва й аморальності християнського ду¬ховенства. Незважаючи на те, що Бекон утримувався від критики релігійних догматів, церква вбачала в його філософських і антиклерикальних поглядах не¬безпеку. За наказом духовних властей його було ув'язнено на 14 років.
Незважаючи на те, що в Європі V—XIV ст. па¬нували теологія і церковна схоластика, видатні вчені, мислителі боролися за звільнення філософії з-під влади релігії.
Значну роль у поширенні ідей вільнодумства у се¬редньовіччі відіграли численні народні антикле¬рикальні рухи (павлікани — у Візантії, богоміли — у Болгарії, катари — в південній Франції та Італії, лол-ларди — в Англії, таборити — в Чехії та ін.). Відобра¬жаючи в релігійній формі соціальний протест понево¬леного селянства й міських низів проти феодальної експлуатації, ці рухи піддавали критиці державну ре¬лігію, яка стояла на сторожі інтересів дворянства і духовенства.
Продуктом народного вільнодумства є анонімні твори "Про трьох обманщиків", які набули значного поширення вже у XIII ст.
В Росії в ту епоху до матеріалізму і вільнодумства наближалися окремі групи єретичних течій: стри-гольників (70-ті роки XIV ст.) і новгородські єресі (кінець XV ст.). У 40-х роках XVI ст. ідеї віль¬нодумства знаходимо у висловлюваннях 1. Пересвє-това, який байдуже ставився до Святого Письма і ви¬ступав проти релігійного гніту. Однак найбільш вида¬тними вільнодумцями XVI ст. були М. Башкін і Ф. Косой. М. Башкін заперечував ряд догматів пра¬вослав'я, виступав проти кріпосництва і за це його запроторили до монастиря. Ф. Косой був ченцем, але зрікся чернецтва і став на шлях заперечення потойбі¬чного життя й безсмертя душі, а також багатьох інших положень православ'я. Вчення Ф. Косого викли¬кало появу численних богословських трактатів, з яких до нас і дійшли відомості про нього.Представником вільнодумства в Україні був один з видатних вчених пізнього середньовіччя Юрій Дрогобич (1450—1494 рр.) — вчений енциклопедист, доктор філософії, медицини і вільних мистецтв, ма¬гістр астрономії, професор ряду університетів Євро¬пи. Ю.Дрогобич мав великий вплив на багатьох дія¬чів епохи Відродження, в тому числі й на Коперника. Одним з перших сприяв поширенню гуманістичних ідей в Україні.