Ранні національні релігії
Піднесення того чи іншого політичного і релігій¬ного центрів, в результаті приходу до влади різних династій фараонів, супроводжувалося набуттям за-гальноєгипетського значення місцевих культів. Так, під час правління V династії загальноєгипетського значення набуло геліопольське божество Ра (бог сон¬ця). В епоху середнього царства домінує інший бог сонця — Амон. Осиріс як бог мертвих витісняє з кінця III тис. до н. е. іншого покровителя помер¬лих — Анубіса. Саме Осиріс перебував у витоків ви¬никнення в Єгипті культу вмираючого і воскресаю¬чого бога, якого вбив його брат Сет, бог скотарства, і воскресив син, бог Гор.Крім землеробських, чільне місце у дав¬ньоєгипетській релігії належало і культам космічних сил. Вони представлені богом землі Гебом, богинею неба Нут, яку підняв і підтримує бог повітря Шу. Від Геба і Нут народжуються Ісида та Нефтида, Осиріс і Сет. Крім них, у створенні світу беруть участь бог сонця Амон і богиня вологи Тефнут. Таким чином, створюється один з найстаріших пантеонів дав¬ньоєгипетських богів, так звана еннеада, яка панує у всьому Єгипті і незмінно присутня у релігійних тек¬стах.
З космічними культами тісно пов'язані солярні релігійні уявлення. Сонячні боги — Ра і Амон ведуть боротьбу зі злом, що ототожнюється з чудовиськами, особливо із зміями. Вони також відповідають за зміну пір року. Періодично Тефнут, дочка Ра, вступає в з Щу, що знаменувало собою припинення посухи д народження природою нових багатих плодів. Свято повернення коханої дочки Ра відмічалося в Єгипті і в історичний період. В календарях воно зва¬лося "днем виноградної лози і повноти Нілу".
Релігія Стародавнього Єгипту мала розвинуту міфологію, включаючи поклоніння численним фети¬шам, велику роль у ній відігравала магія. Так, на по¬чатку першого місяця весни проходили численні містерії Осиріса. У спеціальному приміщенні храму розміщувалась зроблена з глини фігура бога, засіяна зерном. До початку свят його зображення вкривалося зеленими паростками, що символізувало воскресіння. Жриці в образі Ісиди і Нефвдци через магічні заклинан¬ня зображували пошуки, оплакування і поховання бога.
Створення інституту жрецтва сприяло виникнен¬ню у Стародавньому Єгипті храмової організації. Як особлива соціальна група, жрецтво сконцентрувало у своїх руках велику владу і було досить впливове. Воно брало участь у керівництві державою, входило до поч¬ту фараона, приводило до влади одні фараонські ди¬настії й скидало інші. Жреці внесли помітний вклад у накопичення астрономічних, математичних і медич¬них знань. За цих часів будувалися величні храми, зводилися статуї богів, розроблялися складні й уро¬чисті релігійні церемонії, пишні ритуали.
Один з них — культ померлих — демонструє спе¬цифічні уявлення єгиптян про потойбічне життя. По¬мерла людина вважалася сплячою і тому потребувала їжі, домашнього начиння. Звідси виникає ідея збере¬ження тіла і мистецтво муміфікації. Для найбільш впливових осіб споруджуються грандіозні гробниці — піраміди. Найвідомішою серед них є піраміда фарао¬на IV династії Хеопса. Вона займає площу понад 5 га і сягає висоти 146,5 м. її складено з 2300 тис. від¬шліфованих кам'яних брил, вагою 2,5 т кожна. В цих культових спорудах вражають не лише розміри, а й якість роботи. Настінні розписи високого художнього рівня реалістично зображували земне буття померло¬го, який потребував уваги до себе і після смерті. Релігійний культ померлих, як бачимо, продовжував вікові традиції єгиптян, підтримання яких було по¬всякденною потребою.
Лише після завоювання Єгипту персами (525 р. до н. е.) та А. Македонським релігії Стародавнього Єгипту поступаються місцем спочатку елліністичним куль¬там, а потім — християнству та ісламу.
Релігії народів Дворіччя. Цивілізація народів Дво¬річчя сформувалась приблизно в середині IV тис. до н. е. Вона знала різні царства, що розквітали і зане¬падали, різні династії і столиці — Шумер, Аккад, Ур, Ларс і, нарешті, Вавилон та Ассирію.
В шумеро-аккадський період релігійні уявлення мали політеїстичний характер. Пантеон антропо¬морфних богів очолював бог неба Ан. Величне небо, що оточувало людину з усіх боків, сприймалося як щось священне, яке потребувало вільного, зумовле¬ного бажаннями власної душі, підпорядкування. Ен-ліль — друге божество — вважалося богом грому і повітря. Енкі — володар підземних вод і світового океану, пізніше набуває статусу божества мудрості. Набуває поширення в цей час культ богині-матері. Як активний початок в народженні, плодючості, по¬стійному оновленні рослинності, проростанні зерна, збільшення кількості домашнього скота і продовженні людського роду, вона — Нінмах, Нінту, Мамо, Ма¬мі — "велика цариця", "цариця богів", сила землі, мудрість. З появою семітів кількість богів у цьому регіоні значно збільшується. Дослідники нараховують до 3 000 імен богів, серед яких помітна певна ієрар¬хія. Слідів тотемізму в шумерській релігійності прак¬тично немає. Про його залишки свідчить невелика кількість знахідок зображень людиноголового бика, крилатих левів, орла з лев'ячою головою.На початку другого тисячоліття у Дворіччі зростає роль Вавилону, який досягає небаченого розквіту за Царя Хаммурапі (1792—1750 рр. до н. е.). Відповідно головну роль в релігійному пантеоні починає ві¬дігравати вавилонське божество — Мардук. Офіційне жрецтво, роль якого не була такою значною, як у Стародавньому Єгипті, займається виправданням величі Мардука, намагається показати його законним нащадком попередніх богів. До того ж Мардук стає спадкоємцем Енкі не тільки мирним шляхом, а й за правом найсильнішого. За легендою, богиня пітьми Тіамат вирішила згубити усіх богів. Ніхто не нава¬жувався боротися з нею. Лише Мардук взяв це на себе, але за умови, що посяде перше місце над всіма іншими богами. Він переміг Тіамат, розрубав її навпіл, створивши небо і землю, а сам став го¬ловним богом світу.