Емпатія і комунікація

Емпатія і комунікація

Фе¬но¬мен ем¬па¬тії ті¬с¬но по¬в'я¬за¬ний з емо¬цій¬но-¬пі¬з¬на¬валь¬ни¬ми та пси¬хо¬ло¬гі¬ч¬ни¬ми яко¬с¬тя¬ми осо¬би¬с¬то¬с¬ті і про¬яв¬ля¬є¬ть¬ся на¬сам¬пе¬ред у спіл¬ку¬ван¬ні. У ба¬га¬то¬пла¬но¬во¬му про¬це¬сі спіл¬ку¬ван¬ня ви¬о¬к¬ре¬м¬лю¬ють най¬го¬ло¬в¬ні¬ші фун¬к¬ції: ко¬му¬ні¬ка¬ти¬в¬ну, ін¬терак¬ти¬в¬ну та пе¬р¬це¬п¬ти¬в¬ну.

Ко¬му¬ні¬ка¬ти¬в¬на фун¬к¬ція за¬без¬пе¬чує об¬мін ін¬фор¬ма¬ці¬єю ін¬ди¬ві¬ду¬аль¬но чи че¬рез за¬со¬би ма¬со¬вої ін¬фор¬ма¬ції (ЗМІ) без об¬ме¬жень у ча¬сі та про¬с¬то¬рі і є не¬об¬хід¬ною умо¬вою на¬сту¬п¬но¬с¬ті роз¬ви¬т¬ку ге¬не¬ра¬цій, сві¬то¬во¬го про¬гре¬су. Об¬мін ін¬фор¬ма¬ці¬єю пе¬ре¬дба¬чає і пе¬в¬ний вплив на лю¬дей, їх по¬ве¬дін¬ку, ха¬рак¬тер ді¬я¬ль¬но¬с¬ті, су¬с¬пі¬ль¬ну сві¬до¬мість, тобто ре¬а¬лі¬зо¬ву¬є¬ть¬ся фун¬к¬ція впл謬ву або ін¬терак¬ти¬в¬на фун¬к¬ція. Про¬б¬ле¬ма ефе¬к¬ти¬в¬но¬с¬ті впли¬ву ЗМІ на ау¬ди¬то¬рію, ін¬ди¬ві¬да є од¬ні¬єю з про¬ві¬д¬них у су¬ча¬с¬ній те¬о¬рії ма¬со¬вої ко¬му¬ні¬ка¬ції. Під цим по¬нят¬тям най¬ча¬с¬ті¬ше ро¬зу¬мі¬ють змі¬ну по¬ве¬дін¬ки, уяв¬лень, ду¬мок чи¬та¬ча, слу¬ха¬ча чи те¬ле¬гля¬да¬ча, які ви¬к¬ли¬ка¬ні ді¬єю ЗМІ. У від¬кри¬тих сус¬пі¬ль¬с¬т¬вах ЗМІ впли¬ва¬ють на¬сам¬пе¬ред об'єктивністю по¬дан¬ня но¬вин та іні¬ці¬ю¬ван¬ням дис¬ку¬сій. В Укра¬ї¬ні, за сло¬ва¬ми Оле¬к¬сан¬д¬ра Май¬бо¬ро¬ди (га¬зе¬та “День”), “надто ба¬га¬то га¬зет і жу¬р¬на¬лів ста¬ли ру¬по¬ра¬ми суб'єктивних по¬гля¬дів сво¬їх спон¬со¬рів та упе¬ре¬дже¬ни¬ми уча¬с¬ни¬ка¬ми дис¬ку¬сій”. Згі¬д¬но з опи¬ту¬ван¬ням, яке про¬вів Ки¬їв¬сь¬кий центр по¬лі¬тич¬них до¬слі¬джень і кон¬ф¬лі¬к¬то¬ло¬гії, по¬над 67 від¬со¬т¬ків жу¬р¬на¬лі¬с¬тів у ре¬гі¬о¬нах вва¬жа¬ють, що ма¬ють ре¬аль¬ні, хо¬ча й об¬ме¬же¬ні, мо¬ж¬ли¬во¬с¬ті впли¬ву на мі¬с¬це¬ву по¬лі¬ти¬ку. А тих, хто ві¬рить у мо¬ж¬ли¬вість сво¬го впли¬ву на гро¬мад¬сь¬ку ду¬м¬ку, - 92 від¬со¬т¬ки. Та¬ким чи¬ном, осо¬би¬с¬тість са¬мо¬го жу¬р¬на¬лі¬с¬та і йо¬го роль у ЗМІ є над¬то ва¬го¬ми¬ми у здій¬с¬нен¬ні на¬сту¬п¬ної фун¬к¬ції спіл¬ку¬ван¬ня - пе¬р¬це¬п¬ти¬в¬ної (фун¬к¬ції сприй¬нят¬тя), тобто, ана¬лі¬зу¬ю¬чи по¬да¬ну ін¬фор¬ма¬цію в пре¬сі чи те¬ле/ра¬діо¬пе¬ре¬да¬чі, лю¬ди¬на сприй¬має по¬чу¬те че¬рез об¬раз са¬мо¬го жу¬р¬на¬лі¬с¬та, йо¬го ін¬те¬ле¬к¬ту¬аль¬но-¬пси¬хо¬ло¬гі¬ч¬ні яко¬с¬ті, вну¬т¬рі¬ш¬ній світ, ста¬в¬лен¬ня йо¬го до по¬дій. У свою чер¬гу, пе¬р¬це¬п¬ти¬в¬на фун¬к¬ція в су¬ча¬с¬ній пси¬хо¬ко¬му¬ні¬ка¬ти¬ві¬с¬ти¬ці пе¬ре¬дба¬чає та¬кож зда¬т¬ність жу¬р¬на¬лі¬с¬та сприй¬ма¬ти світ очи¬ма ін¬ших, ро¬зу¬мі¬ти йо¬го так, як во¬ни, ана¬лі¬зу¬ва¬ти фа¬к¬ти з їх по¬зи¬цій, ви¬сло¬в¬лю¬ва¬ти свої оцін¬ки і на¬да¬ва¬ти мо¬ж¬ли¬вість про¬ди¬с¬ку¬ту¬ва¬ти по¬да¬ну ним ін¬фор¬ма¬цію. От¬же, мо¬ва йде про од¬ну з най¬го¬ло¬в¬ні¬ших гра¬ней жу¬р¬на¬лі¬ст¬сь¬кої твор¬чо¬с¬ті - фе¬но¬ме¬ну ем¬па¬тії - зда¬т¬но¬с¬ті ро¬зу¬мі¬ти ду¬м¬ки, по¬чут¬тя і по¬тре¬би лю¬дей, чу¬т¬ли¬во за¬гли¬б¬лю¬ва¬тись у суть по¬дії, яви¬ща то¬що, гли¬бо¬ко від¬чу¬ва¬ти стан ін¬шої осо¬би чи гру¬пи лю¬дей, сприй¬ма¬ти і ро¬зу¬мі¬ти їх вчин¬ки.

Сло¬во “емпатія” по¬хо¬дить від гре¬ць¬ко¬го “patho”, що озна¬чає гли¬бо¬ке, си¬ль¬не, чу¬т¬ли¬ве по¬чут¬тя (від¬чут¬тя), бли¬зь¬ке до стра¬ж¬дан¬ня. Пре¬фікс “еm” озна¬чає спря¬мо¬ва¬ний (ске¬ро¬ва¬ний) усе¬ре¬ди¬ну. Ем¬па¬тію вивча¬ли та¬кі ав¬то¬ри¬те¬т¬ні до¬слі¬д¬ни¬ки, як К.Роджерс, К.Рудестам, Є.Мелибруда, Г.Андре¬є¬ва, Г.Перепечина та ін. Во¬ни од¬но¬стай¬ні в то¬му, що ем¬па¬тія про¬яв¬ля¬є¬ть¬ся на¬сам¬пе¬ред у спіл¬ку¬ван¬ні. Єди¬но¬го ви¬зна¬чен¬ня да¬но¬го по¬нят¬тя в на¬у¬ко¬вих роз¬від¬ках не¬має. Г.Перепечина під¬кре¬с¬лює, що най¬ча¬с¬ті¬ше по¬вто¬рю¬ю¬ть¬ся чо¬ти¬ри де¬фі¬ні¬ції ем¬па¬тії: 1) ро¬зу¬мін¬ня по¬чут¬тів, по¬треб ін¬ших; 2) гли¬бо¬ко чу¬т¬ли¬ве сприй¬нят¬тя по¬дії, при¬ро¬ди, ми¬с¬те¬ц¬т¬ва; 3) аф¬фе¬к¬ти¬в¬ний зв'язок з ін¬ши¬ми; від¬чут¬тя ста¬ну ін¬шої осо¬би чи гру¬пи; 4) вла¬с¬ти¬вість (ри¬са) пси¬хо¬те¬ра¬пев¬та.

Вивчен¬ням ем¬па¬ти¬ч¬них зді¬б¬но¬с¬тей до не¬да¬в¬ньо¬го ча¬су пе¬ре¬ва¬ж¬но займа¬лись до¬слі¬д¬ни¬ки со¬ці¬аль¬ної пси¬хо¬ло¬гії та пси¬хо¬те¬ра¬пії. В остан¬ні ро¬ки фе¬но¬мен ем¬па¬тії роз¬г¬ля¬да¬ють як ва¬ж¬ли¬вий чин¬ник про¬фе¬сі¬о¬на¬лі¬з¬му жу¬р¬на¬лі¬с¬та. Роз¬рі¬з¬ня¬ють ем¬па¬тію ко¬г¬ні¬ти¬в¬ну та емо¬цій¬ну. У жу¬р¬на¬лі¬ст¬сь¬кій ді¬я¬ль¬но¬с¬ті від¬да¬ють пе¬ре¬ва¬гу ко¬г¬ні¬ти¬в¬ній (ін¬те¬ле¬к¬ту¬аль¬ній), оскіль¬ки емо¬цій¬на ем¬па¬тія обов”язково пе¬ре¬дба¬чає спів¬пе¬ре¬жит¬тя та спів¬чут¬тя, що, на ду¬м¬ку де¬яких до¬слі¬д¬ни¬ків, зу¬мо¬в¬лює суб'є¬к¬ти¬в¬ний під¬хід до ви¬сві¬т¬лен¬ня те¬ми. Важ¬ко по¬го¬ди¬тись з ці¬єю те¬зою, оскіль¬ки жу¬р¬на¬ліст зав¬жди апе¬лює не тіль¬ки до ро¬зу¬му кон¬к¬ре¬т¬ної лю¬ди¬ни, але й має на ме¬ті впли¬ну¬ти на її по¬чут¬т¬тя, ін¬фор¬му¬ю¬чи, на¬при¬к¬лад, про вій¬ну у Че¬че¬нії, еко¬ло¬гі¬ч¬ні про¬б¬ле¬ми, люд¬сь¬кі тра¬ге¬дії то¬що. Ін¬фор¬ма¬ція без будь-¬яко¬го ана¬лі¬зу уже сво¬їм змі¬с¬том ви¬кли¬кає пе¬в¬ні емо¬ції, фор¬му¬ю¬чи во¬д¬но¬час пе¬в¬не ста¬в¬лен¬ня до по¬ві¬до¬м¬лю¬ва¬но¬го.До¬слі¬джен¬ня в об¬ла¬с¬ті ем¬па¬тії умо¬в¬но по¬ді¬ля¬ють на ді¬а¬г¬но¬с¬ти¬ч¬ні (ви¬мі¬рю¬ють рі¬вень ем¬па¬ти¬ч¬них зді¬б¬но¬с¬тей) і пси¬хо¬те¬х¬ні¬ч¬ні (роз¬ро¬б¬ля¬ють ме¬то¬ди¬ки роз¬ви¬т¬ку ем¬па¬ти¬ч¬них зді¬б¬но¬с¬тей). Пра¬к¬ти¬ч¬не за¬сто¬су¬ван¬ня цих резуль¬та¬тів на фа¬куль¬те¬тах жу¬р¬на¬лі¬с¬ти¬ки спри¬я¬ти¬ме са¬мо¬вдо¬с¬ко¬на¬лен¬ню та са¬мо¬ви¬хо¬ван¬ню май¬бу¬т¬ніх фа¬хі¬в¬ців. На фа¬куль¬те¬ті жу¬р¬на¬лі¬с¬ти¬ки Львів¬сь¬ко¬го на¬ці¬о¬наль¬но¬го уні¬вер¬си¬те¬ту іме¬ні Іва¬на Фран¬ка ме¬то¬ди¬ки те¬с¬тів, які дозво¬ля¬ють про¬сте¬жи¬ти ди¬на¬мі¬ку пси¬хо¬ло¬гі¬ч¬них фе¬но¬ме¬нів осо¬би¬с¬то¬с¬ті, рі¬вень ем¬па¬ти¬ч¬них зді¬б¬но¬с¬тей та їх роз¬ви¬ток, ак¬ти¬в¬но ви¬ко¬ри¬с¬то¬ву¬ю¬ть¬ся в навчаль¬но¬му про¬це¬сі.