Міжособистісне розуміння
Соціальний досвід потрібний, але його недостатньо для адекватного міжособистісного розуміння. Це дає підставу говорити про залежність точності пізнання окремих людей від певних «глобальних» рис та властивостей, таких як авто¬ритарність, упевненість у собі, від системи індивідуальних цінностей і динаміки їхньої зміни, від почуття «соціальної дистанції», здатності до емпатії.
Існує думка, що здатність до більш точної інтерпретації породжується комплексом якостей. Адекватність досягається в межах певної групи спільнот, де передумовою взаємо¬розуміння виступає спільність соціальних норм, атитюдів, стереотипів. В. Панфьоров підкреслює, що цінність людини як об'єкта міжособистісного розуміння визначається тими її властивостями, які є значущими для людей, що спілкуються з нею. Тому процес інтерпретації розгортається на міжособистісному рівні, але його зміст розкривається не з позиції суб'єктивних ставлень, а з позиції соціальної цінності пев¬ної поведінки людини, яку ми сприймаємо, що можна роз¬крити тільки на рівні стосунків «колектив - особистість».
Феномени ідентифікації, рефлексії та емпатії
Адекватність процесу міжособистісного розуміння за¬безпечується завдяки дії певних психологічних феноменів, серед яких треба виділити передусім ідентифікацію. У пси¬хології ідентифікація розглядається як самоототожнення осо¬бистості з певним зразком, людиною, групою, як формуван¬ня власної ідентичності, індивідуальності, а також як фун¬даментальний механізм не тільки когнітивної, а й афек¬тивної та регуляторної сфер психіки, особистості загалом.
Розглядаючи вплив ідентифікації на особливості міжосо¬бистісного відображення в онтогенезі, можна виділити імі¬тацію як перший рівень, етап ідентифікації. Сутність іміта¬ції полягає в безпосередньому відбитті у діях і вчинках сто¬сунків між людьми. Головний засіб засвоєння соціального досвіду дитиною - це імітація, яка має неусвідомлений характер, але завдяки їй дитина відображає певні соціальні Дії й просувається в пізнанні інших людей. У дошкільному віці імітація ускладнюється перетворенням засвоюваного змісту. У шкільному віці вона стає більш свідомою, але неусвідомлювані її елементи зберігаються протягом тривалого часу.
Зміст наступного рівня ідентифікації полягає у з'ясу¬ванні соціальне прийнятних форм поведінки та оцінювання інших людей. Передумовою становлення цього рівня ви¬ступає перехід від імітації зовнішніх виявів поведінки до¬рослих до уявлення про їхні внутрішні особливості, які пі¬знаються опосередкована. Домінуючою тут є функція оці¬нювання. Формування еталонів та стереотипів поведінки за¬безпечує взаємодію, уніфікує і полегшує спілкування та вза¬ємне пізнання. Особливість оцінної функції полягає в тому,
що вона виконується після дії, що надає їй пасивно-зміс¬тового характеру. Роль прогностичної функції обмежена, а у спробах її реалізації в нестандартних ситуаціях адекватність незначна.
Потреба в інтерпретації поведінки виступає на передній план, коли ми контактуємо з незнайомими людьми, стикає¬мося з новими формами поведінки, незвичними вчинками добре знайомих нам людей. Виникає потреба в переструктуруванні проблемної ситуації, яка не має аналогів однознач¬ного тлумачення. Тому неусвідомлюваний нами в іншій ді¬яльності механізм інтерпретації починає виступати як розу¬мове завдання, що виходить за межі оцінювання. І тоді для адекватної інтерпретації поведінки інших людей потрібний перехід від оцінювання до суто розуміння, ефективність якого забезпечується сформованістю наступного рівня ідентифі¬кації.Цей рівень характеризується висуванням на передній план прогностичної функції, орієнтація в соціальній ситуації здійс¬нюється завдяки аналізу особистісних смислів у поведінці людини. Це зумовлює необхідність бачити в іншій людині не стільки об'єкт управління, скільки суб'єкт, з яким здійс¬нюється взаємодія. Особливо важливим є формування тако¬го вміння для виконання управлінської та виховної функ¬цій, що дає змогу оптимізувати ділові та міжособистісні стосунки, ефективно розв'язувати конфліктні ситуації.
У розумінні іншої людини важливу роль відіграє ступінь розвитку уяви, що дає нам змогу подумки посісти місце партнера по спілкуванню. Треба з'ясувати, як та чи інша людина буде нас розуміти. Вміння бачити ситуацію не тіль¬ки своїми очима, а й очима партнера має назву рефлексії. Здатність до рефлексії формується в суб'єкта міжособистісного розуміння поступово і розвинена в різних людей неоднаково. Дія феномена рефлексії, як і ідентифікації, роз¬гортається на кількох рівнях (О. Бодальов).
На першому рівні рефлексії уява має пасивний характер. У спілкуванні людина не бачить станів, намірів, думок ін¬шої людини. Характерні для цього ступеня особливості уяви: можуть виступати як наслідок гальмівних властивостей не¬рвової системи, її слабкості, а також як збіднений досвід міжособистісного спілкування.