Основні напрямки психології 19-20 століття

Либідну енергію Фрейд вважав основою розвитку не тільки індивіда, але і людського суспільства. Він писав, що вождь племені є свого роду батьком роду, до якого чоловіка випробують Едіпов комплекс, прагнучи зайняти його місце. Однак з убивством вождя в плем'я приходять ворожнеча, кров і міжусобиця, і такий негативний досвід приводить до створення перших законів, таку, котрі починають регулювати соціальне поводження людини. Пізніше послідовники Фрейда створили систему етнопсихологических концепцій, що пояснювала особливості психіки різних народів способами походження основних етапів у розвитку лібідо.

Найважливіше місце в теорії Фрейда займав його метод - психоаналіз, для пояснення, роботи якого і були власне створені інші частини його теорії. У своїй психотерапії Фрейд виходив з того, що лікар займає в очах пацієнта місце батька, що домінує положення якого пацієнт визнає, безумовно. При цьому встановлюється канал, по якому відбувається безперешкодний обмін енергією між терапевтом і пацієнтом, тобто з'являється трансфер. Завдяки цьому терапевт не тільки проникає в несвідоме свого пацієнта, але і вселяє йому визначені положення, насамперед своє розуміння, свій аналіз причин його невротичного стану. Цей аналіз відбувається на основі символічної інтерпретації асоціацій, снів і помилок пацієнта, тобто слідів його витиснутого потяга. Лікар не просто поділяється з пацієнтом своїми спостереженнями, але і вселяє йому своє тлумачення, що пацієнт некритично розуміє. Це вселяння, на думку Фрейда, і забезпечує катарсис: приймаючи позицію лікаря, пацієнт як би усвідомлює своє несвідоме, і звільняється від нього. Оскільки основа такого видужання зв'язана з уселянням, ця терапія була названа директивної - на відміну від тієї, котра заснована на рівноправних відносинах пацієнта і лікаря.

Хоча не всі аспекти теорії Фрейда одержали наукове визнання, а багато хто його положення на сьогоднішній день здаються приналежними скоріше історії, чим сучасній психологічній науці, неможливо не визнати, що його ідеї вплинули на розвиток світової культури - не тільки психології, але і мистецтва, медицини, соціології. Фрейд відкрив цілий світ, що лежить за межами нашої свідомості, і в цьому його величезна заслуга перед людством.Жодне плин в історії психології не викликало таких взаємовиключних суджень і оцінок, як фрейдизм. Ідеї психоаналізу, за свідченням багатьох письменників, настільки проникнули в “кров” західної культури, що багатьом її представникам значно легше мислити ними, чим ігнорувати їх. Разом з тим у багатьох країнах психоаналіз зазнає різкої критики.

Незважаючи на істотну модернізацію багатьох положень Фрейда його послідовниками основні підходи до психічного розвитку, закладені в його теорії, залишилися незмінними. До них відносяться насамперед наступні положення:

1) розуміння психічного розвитку як мотиваційного, особистісного;

2) представлення про розвиток як адаптації до середовища; хоча середовище і не є завжди і цілком ворожої, однак вона завжди протистоїть конкретному індивіду;

3) представлення про рушійні сили психічного розвитку як уроджених і несвідомих;

4) ідея про те, що основні механізми розвитку, також уроджені, закладають основи особистості і її мотивів вже в раннім дитинстві й істотній зміні ця структура надалі не перетерплює.

Методологія педагогіки

Методологія науки (від грец. Methodos i logos) - вчення про прин¬ципи, форми і методи наукового пізнання.

Методологічна засада педагогіки - наукове підґрунтя пояснен¬ня основних педагогічних явищ і розкриття їх закономірностей.

Методологічна основа є багаторівневою системою, яку

Утворюють:

1. Філософська методологія, що виражає світоглядну інтерпретацію результатів наукової діяльності, форм і ме¬тодів наукового мислення у відображенні картини світу.

2. Опора на загальнонаукові принципи, форми, підхо¬ди до відображення дійсності (системний підхід, моделю¬вання, статистична картина світу).