Проблеми та перспективи соціальної політики в Україні
Оскільки існуючу систему соціального захисту безробітних не можна вважати прийнятною, необхідно запровадити адресні принципи надання такої допомоги, які повинні передбачати об’єктивну та прискіпливу перевірку реальних доходів її отримувачів з метою максимально ефективного використання наявних обмежених ресурсів. Доцільним видається розширити можливість отримання безробітним одноразової цільової грошової допомоги на відкриття власної справи в рахунок належних йому майбутніх виплат по безробіттю.
в) Політика у соціально-культурній сфері
З метою підвищення ефективності освіти, охорони здоров’я та інших галузей соціально-культурної сфери необхідно суттєво реформувати їхній організаційно-економічний механізм.
Основні риси існуючого механізму були спроектовані в розрахунку на практично повне державне фінансування, орієнтовані головним чином на забезпечення контролю над розподілом державних коштів і послуг та розраховані на однорідний контингент одержувачів послуг. У зв’язку з цим права установ незначні, самостійність обмежена, регулятори ринкових відносин відсутні.
Внаслідок цього сьогодні спостерігається гострий дефіцит соціально-культурних послуг пристойної якості. Хронічно недофінансовується програма державних гарантій медичних послуг населенню. Бюджетні асигнування не покривають мінімальних потреб установ соціально-культурної сфери. За цих обставин сформувався глибокий розрив між номінальним і фактичним наданням цих послуг. Стихійно склався нецивілізований, переважно тіньовий ринок, на якому споживач незахищений, а держава належним чином не виконує ні регулюючої, ні фіскальної функції.
Поліпшення державного фінансування освіти та охорони здоров’я необхідні, але в найближчій перспективі ситуація, на яку розраховані наявні розподільчі механізми, не відновиться. Альтернативою може бути модель, безпосередньо орієнтована не на розподіл, а насамперед на високу ефективність надання послуг, і на цій основі їхню широку доступність.
В межах такої моделі організація, що надає послуги, є самостійною виробничою одиницею, яка формує свою стратегію у відповідь на певні стимули. Державне і місцеве фінансування має стати стимулом, що орієнтує надавачів послуг на їхнє ефективне виробництво і на соціально ефективний розподіл. В умовах дефіциту ресурсів державне фінансування соціальної сфери має бути орієнтоване на:
•збереження системоутворюючих елементів комплексу соціальної сфери;
•забезпечення мінімальних гарантій конституційних прав громадян;
•збереження потенціалу для розвитку соціальної сфери в майбутньому.
На найвищому рівні слід визначити та законодавчо закріпити неприпустимість будь-яких відключень некомерційних закладів освіти, культури та охорони здоров’я від електро-, водо- та теплопостачання.Потрібно врахувати, що в процесі технологічної конкуренції розвинені країни і надалі будуть збільшувати витрати на освіту. З іншого боку, єдиною можливістю для входження України в інформаційне суспільство є внесення могутнього інтелектуального компонента в усі сфери економіки, управління та суспільного життя, яке дало б можливість досягати відповідних з розвиненими країнами результатів при значно менших ресурсах. Загалом, йдеться про практичне використання інтелектуальної та інноваційної складових як стратегічних ресурсів довгострокового економічного зростання.
У цьому контексті нашій країні потрібно вирішити два стратегічних завдання: яким чином при відставанні по рівню ВВП на душу населення від розвинених країн в 9-12 разів утримати та забезпечити розвиток освіти як основного елемента людського капіталу, та як при великій різниці в рівні оплати праці зменшити витік за кордон найбільш освіченої та мобільної робочої сили, тобто зменшити забезпечення кваліфікованими кадрами найбільш багатих країн за рахунок українських платників податків.
Тому державне фінансування освіти має бути спрямоване на недопущення зниження освітнього рівня населення України та зменшення охоплення населення (насамперед дітей шкільного віку) освітніми послугами. Особливу увагу слід звернути на матеріальне забезпечення навчального процесу у регіонах з невисоким рівнем доходів населення, насамперед в сільській місцевості, регіонах з високим рівнем безробіття тощо. Державне фінансування навчання у середніх спеціальних та вищих учбових закладах має здійснюватися переважно у формі замовлення, на конкурсних засадах.