ПСИХОЛОГІЯ

Б) Оперантний біхевіоризм.

Скіннер умовний рефлекс назвав оперантним. Роботи Скиннера, як і інших біхевіористів, збагатили знання про загальні правила вироблення навичок, про роль підкріплення (яке служить неодмінним мотивом цих навичок), про динаміку переходу від одних форм поведінки до інших.

В) Виготський. Теорія вищих психічних функцій.

Усі помисли Вигодського були зосереджені на тому, щоб покінчити з версією про «дві психології», що розцінювала людину, робила її причетною до різних світів.

Психоаналіз

Без перебільшення можна сказати, що австрійський психолог і психіатр Зіґмунд Фрейд (1856-1939) є одним з тих учених, хто багато в чому вплинув на весь подальший розвиток сучасної психології.

Жодний психологічний напрямок не набув настільки широку популярність за межами цієї науки, як фрейдизм. Це пояснюється впливом його ідей на мистецтво, літературу, медицину, антропологію й інші галузі науки, зв'язані з людиною.

Зиґмунд Фрейд назвав своє навчання психоаналізом — по імені методу, розробленого їм для діагностики і лікування неврозів.

Уперше Фрейд заговорив про психоаналіз у 1896 році, а через рік він почав проводити систематичні самоспостереження, що фіксував у щоденниках до кінця життя. У 1900 році з'явилася його книга ”Тлумачення сновидінь”, у якій він вперше опублікував найважливіші положення своєї концепції, доповнені в наступній книзі “Психопатологія повсякденного життя”. Поступово його ідеї здобували визнання. У 1910 році його запрошують читати лекції в Америці, де його теорія здобуває особливу популярність. Його роботи переводяться на багато мов. Навколо Фрейда поступово складається кружок шанувальників і послідовників. Після організації психоаналітичного суспільства у Відні його філії відкриваються в усьому світі, психоаналітичний рух шириться. У той же час Фрейд стає усе більш догматичним у своїх поглядах, не терпить ні найменших відхилень від своєї концепції, припиняючи всі спроби самостійної розробки й аналізу деяких положень чи психотерапії структури особистості, що починаються його учнями. Це приводить до розриву з Фрейдом самих талановитих його послідовників.Про те, що думкою Фрейда правила загальна логіка перетворення наукового знання про психіку, говорить зіставлення шляху, випливаючи якому він прийшов до концепції несвідомої психіки, зі шляхами творчості інших натуралістів. Відкидаючи альтернативу — або фізіологія, або психологія свідомості, вони відкривали особливі психодетермінанти, не ідентичні ні нейродетермінантам, ні позбавленим реального причинного значення феноменам свідомості, зрозумілого як замкнуте безтілесне “поле” суб'єкта. У цьому загальному прогресі наукового пізнання психіки важлива роль поряд з Гельмгольцем, Дарвіном, Сєченовим належить Фрейдові.

В введенні в науковий оборот різних гіпотез, моделей і понять, що охоплюють величезну незвідану область неусвідомлюваного психічного життя, і складається заслуга Фрейда. У своїх дослідженнях Фрейд розробив ряд понять, що запам'ятали реальну своєрідність психіки і тому що міцно ввійшли в арсенал сучасного наукового знання про неї. До них відносяться, зокрема, поняття про захисні механізми, фрустрацію, ідентифікацію, витисненні, фіксації, регресії, вільних асоціаціях, силі Я.

Фрейд висунув на перший план життєві питання, що ніколи не переставали хвилювати людей, — про складність внутрішнього світу людини, про випробовувані їм щиросердечних конфліктах, про наслідки незадоволених потягів, про протиріччя між “бажаним” і “належним”. Життєвість і практична важливість цих питань вигідно контрастували з абстрактністю і сухістю академічної, “університетської” психології. Це й обумовило той величезний резонанс, що одержало навчання Фрейда як у самій психології, так і далеко за її межами.

Разом з тим на інтерпретацію висунутих їм проблем, моделей і понять незгладиму печатку наклала соціально-ідеологічна атмосфера, у якій він затворів.

Погляди Фрейда можна розділити на три області: метод лікування функціональних психічних захворювань, теорія особистості і теорія суспільства. При цьому стрижнем усієї системи є його погляди на розвиток і структуру особистості. Фрейд виділяв кілька захисних механізмів, головними з який є витиснення, регресія, раціоналізація, проекція і сублімація. Найбільш ефективним є механізм, що Фрейд назвав сублімацією. Він допомагає направити енергію, зв'язану із сексуальними чи агресивними прагненнями, в інше русло, реалізувати її, зокрема, у художній діяльності. У принципі Фрейд і вважав культуру продуктом сублімації і з цього погляду розглядав твору мистецтва, наукові відкриття. Найбільш успішний цей шлях є тому, що на ньому відбувається повна реалізація накопиченої енергії, катарсис, чи очищення, людину.