Відчуття та діяльність
Початковий етап синтезу подразників здійснюється у ре¬цептивних полях органів чуття. Рецептивне поле — це су¬купність рецепторів, які замикаються на один нейрон того чи іншого рівня нервової системи. На рис. 9 зображена схема рецептивного поля нейрона кори головного мозку.
На схемі показано, що перш ніж нервове збудження від рецептора потрапить до кори, воно перемикається на двох проміжних рівнях. Стосовно нейронів кожного з цих рівнів можна говорити про власні рецептивні поля, до яких вхо¬дять поля всіх нейронів нижче розташованого рівня, що мають вихід на даний нейрон.
Формування образу забезпечується злагодженою робо¬тою багатьох рецептивних полів, які в свою чергу об'єднані у клітинні ансамблі. Кожен такий ансамбль містить багато взаємопов'язаних рецептивних полів різного рівня, що реа¬гують на одну ознаку, виділяючи її з багатьох інших. Такою ознакою можуть бути кут чи нахил лінії для зору, фонема для слуху тощо, але за своєю структурою вона набагато складніша, ніж елементарний подразник, що збуджує один рецептор. Знайдено, наприклад, зорові нейрони, які збуд¬жуються при стимулюванні всього поля рецепторів сітківки складною геометричною конфігурацією і не збуджуються, якщо сітківка ока стимулюється простим мигтінням світла. Чим вищий рівень, на якому розташовані нейрони, тим складнішими стають ознаки, що виділяються.
Але процесів прийняття та переробки навіть найсклад¬ніших сигналів для формування образу недостатньо. На ви¬щих рівнях нервової системи функціонують елементи, які
порівнюють периферійну інформацію з еталонами, що збе¬рігаються в пам'яті. Це свідчить про використання індиві¬дуального досвіду в процесі сприймання. Так, людина не зможе адекватно сприйняти комп'ютер, якщо вперше його побачила, незважаючи на наявність інформації, що над¬ходить від органів чуття. Тому сприймання треба розглядати як інтелектуальний процес, пов'язаний з накопиченням досвіду взаємодії з різними предметами та явищами на¬вколишнього світу.
Вивчення нейрофізіологічних механізмів сприймання під¬тверджує припущення спеціалістів з комп'ютерного моде¬лювання психічних явищ про деяку схожість процесів прийо¬му та переробки інформації в людини та в сучасних комп'ю¬терних системах і дає змогу використовувати раціональніші схеми моделювання процесів сприймання, ніж у 50—60-х ро¬ках, коли їхні фізіологічні основи були практично не відомі Моделювання сприймання базується на принципі поетапної обробки інформації людиною та комп'ютером у разі сприй¬мання знайомих предметів — так званого розпізнавання образів. Етапи обробки інформації, що збігаються, включа¬ють процеси її реєстрації, виділення властивостей об'єктів завдяки роботі спеціалізованих каналів чи детекторів, порів¬няння стимулу з тією інформацією, котра отримана раніше і зберігається у тривалій пам'яті, прийняття рішення — вибір із багатьох актуалізованих кодів такого, який найбільше від¬повідає даному стимулу. Моделювання процесів сприймання має велике практичне значення, бо в перспективі допо¬може вирішити проблему швидкого введення інформації за допомогою мовних команд чи з письмового тексту, що значно розширить можливості використання комп'ютерної техніки.
3. Властивості й закономірності відчуттів та сприймання
Відчуття та сприймання людини виконують у її жит¬тєдіяльності дві основні, тісно пов'язані між собою функції, — з одного боку, інформують про властивості середовища, з іншого — організують дії людини відповідно до зміни умов. Для ефективного здійснення цих функцій відчуття і сприй¬мання повинні об'єктивно відображати як ситуацію, так і дії людини, що мають бути адекватними ситуації.
В історії психології були спроби трактувати відчуття та сприймання ях умовні знаки, а не зображення, образ дійс¬ності. У XIX ст. німецький фізіолог І. Мюллер навів пере¬конливі, на перший погляд, докази залежності відчуття від будови рецептора, органа чуття, де воно виникає, а не від природи подразника, що його викликає. Так, сітківка ока дає зорове відчуття під дією різних подразників: світла, елект¬ричного струму, механічного тиску. Проте той самий под¬разник може викликати різні відчуття залежно від того, на який рецептор він діє. Електричний струм, діючи на око, породжує зорове відчуття, діючи на вухо — слухове від¬чуття. Але наведені приклади можна трактувати інакше, якщо розглядати їх у світлі тієї ролі, яку відіграють відчуття та сприймання у життєдіяльності.Регуляція поведінки чуттєвими образами вимагає якнай¬точнішого відображення властивостей предметів і явищ. То¬му й рецепторні апарати мають бути добре пристосовані до специфічних зовнішніх подразників (електромагнітних та акустичних коливань, механічного тиску тощо). У процесі еволюції рецептори різних представників тваринного світу напрочуд досконало пристосувалися до подразників, пов'я¬заних з біологічно важливими об'єктами. Наприклад, анатомо-фізіологічна будова ока кішки дає можливість цьому ніч¬ному хижакові бачити один квант променевої енергії. Деякі риби здатні відчувати напругу магнітного поля.