Психологія сім'ї

Більшість існуючих типологій сімей розроблена на ос¬нові виявлених особливостей спілкування і міжособових сто¬сунків у сім'ї, що зумовлюють певну взаємодію членів ро¬динної групи і властиві тільки їй способи впливу подружжя один на одного і на дітей. На цій основі сім'ї умовно по¬діляють на кілька полярних типів.

За ступенем уключення членів родини в сімейні сто¬сунки, їх емоційної духовної єдності розрізнюють згуртовані (інтегровані) і роз'єднані (дезінтегровані) сім'ї. У перших кожний член сім'ї відчуває себе повноцінним учасником сімейної взаємодії. Таким сім'ям властиві духовна та емо¬ційна близькість, відповідальність один за одного, довір'я, тобто існує психологічна захищеність. Для роз'єднаних сі¬мей характерна відособленість членів родини один від одно¬го. Кожний живе ніби сам по собі, духовно й емоційно майже не пов'язаний з іншими членами родини. Звичайно, такий поділ сімей за ступенем згуртованості є умовним. Наприклад, існують сім'ї з досить високим ступенем ваності. Це так звані суперінтегровані сім'ї. Здебільшого такий тип взаємин характерний для неповних сімей (мати — дитина). За ступенем роз'єднаності виділяють частково дез¬інтегровані сім'ї. Вони складаються з родинних мікрогруп, у які входять не лише члени конкретної сім'ї, а й родичі з боку чоловіка чи дружини. У таких сім'ях хтось з її членів опиняється в ізоляції, ігнорується сімейною групою.

За характером психологічної й ціннісно-орієнтаційної єд¬ності розрізняються гармонійні і дисгармонійні сім'ї. Перші, крім того, поділяються на природно і штучно гармонійні. Природно гармонійні сім'ї характеризуються збігом цілей, мотивів, емоційних і пізнавальних установок членів родин¬ної групи, завдяки чому забезпечується їхня психологічна сумісність. У штучно гармонійних сім'ях злагода є результа¬том свідомих зусиль членів родини. У таких сім'ях помітне прагнення пристосуватися один до одного, часом ціною обмеження власних потреб, привести їх у відповідність до потреб і запитів інших членів сімейної групи.

Дисгармонійним сім'ям притаманна розбіжність у систе¬мах ціннісних орієнтацій, потреб, мотивів і цілей членів родинної групи. Адаптація їх один до одного ситуативна, перманентна, а то й декларативна. Рольові обов'язки в та¬ких сім'ях нерідко виконуються з примусу, що створює пси¬хологічне напруження в сімейному спілкуванні. Емоційна дистанція між чоловіком і жінкою та іншими членами ро¬дини створює сприятливий грунт для виникнення психо¬логічної несумісності, а отже, і міжособових конфліктів.За ознакою комунікативних установок членів родини роз¬різнюються корпоративні (прагматичні) і альтруїстичні типи сімей. У перших спілкування здійснюється на договірних, корпоративних засадах. У такій сім'ї кожний виконує по¬кладені на нього обов'язки лише за умов, якщо інші вико¬нують свої. Як правило, здійснюється жорсткий контроль за поведінкою кожного члена сім'ї, налагоджено систему по¬зитивних і негативних санкцій для заохочення виконання рольових обов'язків. Сімейна група може мати подібні цін¬нісні орієнтації й бути психологічно сумісною та емоційно пов'язаною, але в її членів відсутня готовність поступитися власними інтересами заради спільного блага. Прагматичний принцип співжиття («що ти для мене, те й я для тебе») діє як у взаєминах подружжя, так і в стосунках з дітьми та іншими родичами. Постійно вираховується, хто і скільки доклав зусиль до підвищення сімейного добробуту і що отримав натомість. Психологічна рівновага в таких сім'ях дуже нестійка. Цінність кожного визначається тим, якою мірою він може задовольнити прагматичні установки інших. На цій основі досить легко виховується егоїстичний тип особистості з настановою «жити для себе».

Спілкування в альтруїстичних сім'ях грунтується на сві¬домому визнанні кожним членом родини відповідальності за добробут інших. Поведінка членів сім'ї часто йде врозріз з власними потребами і запитами — за принципом «жити для інших». Кожний у такій сім'ї с цінністю сам по собі, а не тому, що дає якусь користь, тобто створює для сім'ї матеріальний добробут і забезпечує їй високий соціальний статус та ін. Навіть члени сім'ї, які порушують прийняті в ній норми поведінки, не стають ізгоями, навпаки, їм усіляко допомагають знайти правильний шлях.

За кількістю і характером комунікативних зв'язків роз¬різнюються відкриті і закриті сім'ї. У відкритих особистісна спрямованість не обмежується лише колом родинних ін¬тересів та цілей. Члени сім'ї включені в різні соціальні зв’язки. Специфікою відкритої сім'ї є прагнення до нових контактів. Завдяки цьому підвищується їх соціально-захис¬ний потенціал. Вони мають можливість компенсувати не¬вдачу в одній суспільній сфері переключенням своїх інтересів в іншу.

Закриті сім'ї є комунікативно самодостатніми. Кількість позасімейних соціальних контактів у них надто обмежена, і, як правило, вони не прагнуть до їх розширення. Головне — це твоя сім'я і родинні зв'язки, а все інше - тло, на якому проходить життя. Власна сім'я посідає перше місце в іє¬рархії родинних цінностей.

Залежно від адаптивних ресурсів сім'ї, її здатності при¬стосовуватися до мінливості умов життя виділяють гнучкі й інертні (консервативні) сім'ї. Гнучкий тип сім'ї характери¬зується здатністю швидко переорієнтовуватися, якщо цього вимагають нові умови життя. Інертні сім'ї, навпаки, ригідні та консервативні щодо переоцінки й зміни вже усталених стандартів поведінки.