Психологія сім'ї
Психологія сім'ї
Сім'я — це мала соціальна група, заснована на шлюбі та кровній спорідненості. Члени сім'ї об'єднані емоційними зв'язками, спільністю побуту, моральною відповідальністю, взаємодопомогою. Сімейні взаємини є офіційними за фор¬мою та неофіційними за змістом. Психологія сім'ї вивчає закономірності виникнення, становлення й руйнування ро¬дини як специфічної малої соціальної групи, умови та ме¬ханізми її функціонування. Психологічному аналізові під¬лягають різні аспекти сімейного життя: витоки утворення сім'ї; формування готовності до шлюбу й подружніх сто¬сунків; загальні тенденції розвитку сім'ї, особливості шлюб¬но-сімейних міжособистісних взаємин та інші соціально-психологічні проблеми. Досліджується вплив сім'ї на фор¬мування особистості дітей. Психологія вивчає особистісні та соціально-психологічні чинники, що зміцнюють або деста¬білізують шлюб. Багато уваги приділяється питанням стате¬во-рольового виховання молоді, формуванню просімейної мотивації, психологічним аспектам сексуальних стосунків, взаємоадаптації шлюбної пари, їхній психологічній суміс¬ності. Чільне місце відводиться дослідженню соціально-пси¬хологічних процесів, що відбуваються в сім'ї: сімейна ко¬мунікація ті інтеракція, міжособистісна перцепція, рольова диференціація у взаєминах подружжя.
Як соціальна група сім'я розв'язує завдання, котрі сто¬суються осіб, які її складають, а також ті, що торкаються безпосередньо суспільства. Завдяки репродуктивній функції сім'я забезпечує відтворення суспільства. Крім того, шлюб є схваленою суспільством формою задоволення сексуальних потреб людей. Дорослі члени сім'ї, виконуючи в суспільстві професійні функції, своєю працею створюють економічні основи існування родини, забезпечують її матеріальні та культурні потреби. Сім'я виконує обслуговуючу й опікун¬ську функції щодо своїх членів, забезпечуючи їм надання різноманітних послуг, а також піклуючись про тих, хто пот¬ребує допомоги (діти, старі або хворі та інваліди). У такий спосіб в сім'ї задовольняються альтруїстичні потреби.
Сім'я виховує для суспільства нових громадян, передаючи їм мову, основні форми поведінки, національні тради¬ції й звичаї, моральні та духовні цінності. Сім'я виконує соціалізуючу функцію. Соціалізації зазнають не тільки діти, які завдяки їй уростають у суспільство, а й саме подружжя, оскільки адаптація до шлюбних, батьківських та інших сі¬мейних ролей — це також соціалізуючий процес. Водночас він задовольняє батьківські потреби у вихованні дітей і зба¬гачує новим соціальним досвідом особистість шлюбних партнерів.
Сім'я сприяє збереженню психічного здоров'я, суспіль¬ства завдяки виконанню психогігієнічної функції, яка поля¬гає в забезпеченні почуття стабільності, безпеки, емоційної рівноваги, а також умов для розвитку особистості своїх чле¬нів. Стабільна, добре функціонуюча сім'я дає змогу кожній особі, яка її складає, задовольняти такі потреби, як любов, емоційна близькість, афіляція, розуміння і повага, визнання тощо. У такій сім'ї індивід має умови для самореалізації, самоствердження, збагачення й розвитку своєї особистості. Отже, сім'я суттєво впливає на своїх членів, задовольняючи їхні потреби — біологічні, емоційні, психосоціальні та еко¬номічні.
Зміни, що відбуваються в житті сім'ї, тісно пов'язані зі змінами й перетвореннями в суспільстві, частиною якого вона є. Різні соціальні зрушення, індустріалізація, урбані¬зація, професійна праця жінок, зміни в матеріальній і ду¬ховній культурі, зумовлені науково-технічним поступом, по¬ліпшенням засобів комунікації тощо, впливають на сім'ю. Зокрема, вони викликають зміни ролей і позицій у межах родини, ціннісних орієнтацій, норм і способів поведінки, укладу сімейного життя взагалі.
Кожна сім'я створює власну мікрокультуру на основі загальносімейних цінностей, традицій, звичаїв, норм і пра¬вил поведінки. Шлюбна пара, розбудовуючи власний стиль життя, спирається при цьому на усталені в конкретному суспільстві норми, а також ті, що запозичені з батьківських сімей і збагачені досвідом свого самостійного життя.
Сім'я як мала соціальна група зазнає певних динамічних перетворень, пов'язаних головним чином з перебігом життя індивідів. У розвитку кожної сім'ї можна виділити кілька фаз: початкова фаза подружнього життя — до народження першої дитини; три батьківські фази, що охоплюють періо¬ди зростання й виховання дітей; фаза, коли діти стали соці¬альне зрілими й відокремлюються від батьків; пенсійне под¬ружжя. Перехід з однієї фази в іншу характеризується змі¬ною структури сім'ї, її функцій, перебудовою внутрісімей-них стосунків і взаємодії відповідно до нових завдань, що постають у різні періоди сімейного життя.На початку кожної фази може створюватися специфічна кризова ситуація, пов'язана з пристосуванням членів ро¬дини до нових сімейних завдань і функцій, зміною ролей і позицій. Зміни в кількісному й віковому складі сім'ї викли¬кають перетворення всіх її функцій — економічної, захис¬ної, психологічної, соціалізуючої та ін. Це вимагає перегля¬ду попереднього способу життя родини. Успішне функціо¬нування сім'ї в нових умовах збагачує осіб, які її складають, новим досвідом і свідчить про їхні адаптивні можливості.