Видатні психологи: Фромм Еріх та Юнг Карл Густав
Як головний фактор диференціації психологічних типів Юнг визначив чотири функції свідомості: мислення, відчуття, чуття та інтуїцію. Кожна функція може реалізуватися інтровертивно або екстравертивно.
Серед інших, введених Юнгам понять, інтроверсія і екстраверсія були най¬поширенішими.
Юнг вважав: кожного індивідуума можна охарактеризувати як пер¬винно орієнтованого на внутрішнє або на зовнішнє. Енергія інтровертів спрямована на внутрішній світ, енергія екстравертів — на зовнішній.За Юнгом, немає «чистих» інтровертів або екстравертів. Юнг по¬рівнював ці два процеси з роботою серця — ритмічною зміною в циклі стискання (інтроверсія) і розширення (екстраверсія). Однак кожен індиві¬дуум більш схильний до однієї з цих орієнтації і діє переважно в її рамках.
Концепцію екстраверсії інтроверсії згодом розвинув Г. Айзенк, який визначив цей параметр (поряд з емоційною стійкістю) головним для осо¬бистості. В інтерпретації Айзенка ці поняття дотепер широко використо¬вуються в психології особистості.
Погляди Юнга на природу психічного життя формувалися в полеміці з фрейдистським трактуванням лібідо. Юнг дав енергетичне трактування лібідо як потоку вітально-психічної енергії. Усі феномени свідомого й не¬свідомого життя людини він розглядав як різні вияви єдиної енергії лібідо. Неврози й інші розлади є результатом регресії лібідо, здатності повертати¬ся назад під впливом нездоланних життєвих перешкод. Це призводить до репродукції у свідомості хворого архаїчних образів і переживань, що яв¬ляють собою первинні форми адаптації людини до навколишнього світу.
Юнг радикально переосмислив фрейдистську концепцію природи не¬свідомого. На його думку, несвідоме містить у собі не тільки суб'єктивне й індивідуальне, витіснені за поріг свідомості, а й насамперед колективний і безособистісний психічний зміст.
Емпіричною базою введення ідеї «колективного несвідомого» була встановлена Юнгом у його психіатричній практиці схожість між міфоло¬гічними мотивами стародавності, образами сновидінь у нормальних лю¬дей і фантазіями душевнохворих. Ці образи — носії колективного несвідо¬мого — Юнг назвав архетипами. Юнг по-різному описував архетипи, але усі його трактування мають щось спільне: фундаментальні образи-символи принципово протистоять свідомості, їх не можна логічно осмис¬лити й адекватно висловити. Єдине, що доступно психологічній науці, — це опис, тлумачення і деяка типізація архетипів, чому і присвячена значна частина творів Юнга.
Юнг висунув і такий метод, як «психологічний компас», що дає змогу аналізувати типи людей. У кожної точки компаса є протилежний полюс. Почуття підкріплюються інтуїцією, а мислення—відчуттям. Наприклад, у людини, яка мислить, чуттєва сфера буде менш розвинутою (вона здатна оцінювати обставини спонтанно, чуттям, не вдаючись до раціонального аналізу мотивів дії). У кожної особистості ці сфери можуть накладатися. Наприклад, у людини, що діє, можуть бути однаково розвинуті розумова і чуттєва сторони (інтуїція в цьому випадку буде послабленою). Очевид¬но, що неактивні почуття і відчуття витісняються у підсвідоме, що може призвести до їхньої раптової активізації й неконтрольованого прориву у вигляді стресів або нападів одержимості.
Інтерес до фундаментальних психологічних процесів Юнга сприяв вивченню ним давніх західних традицій алхімії та гностицизму, а також до дослідження неєвропейських культур. У 1924—1925 pp. він живе серед індіанців пуебло в штаті Нью-Мексико, у 1926 р. бере участь в експедиції до Кенії до племені елгонів, у 1937 р. — подорож до Індії.
В останні десятиліття життя Юнга в його розпорядженні був унікаль¬ний лекційний зал під відкритим небом біля Лаго-Маджоре. Починаючи з 1933 р. сюди щороку з усього світу з'їжджалися на конференції вчені, щоб виступити з доповідями і взяти участь у дискусіях. Це були збори товари¬ства «Еранос», що відбувалися в маєтку його фундаторки Ольги Фройбе-Каптейн. Багато важливих робіт, що належать до останніх років життя Юнга, вперше було обговорено в науковому товаристві саме на цих збо¬рах.
Карл Густав Юнг помер після нетривалої хвороби у своєму будинку в Кюснахті 6 червня 1961 р.
Використана література
1.Орбан-Лембрик, Лідія Ернестівна Соціальна психологія: У 2-х кн.:Підруч. для студ. вузів. Кн. 1. Соціальна психологія особистості і спілкування.- К.: Либідь, 2004.- 576с.- 18.00